Зустріч у степу

Повільно ступали чумаки в червоноверхих шапках-бирках, заправивши за вухо оселедці. Від сонця, від вітру й куряви груди, шия та обличчя їх стали як темна бронза. Широкі домоткані сорочки й штани були тверді й чорні, як кора: чумаки навмисно просочували їх дьогтем "від чуми та від гадини". У кожного за спиною мушкет. На боці - шабля, а на шиї в шкіряному гаманці - татарський ярлик на право переїжджати ногайським степом.

Чумаки везуть сіль із Криму на Січ. Отаман пильно оглядає степ. Не вперше веде він чумацьку валку крізь зелену пустелю, упізнаючи шлях по сонцю, по річках та зорях уночі. Але цього разу помилився трохи -г взяв убік, тому рідше трапляються на путі джерела та безіменні степові річки.

Південь. Притомилися воли. Час відпочити, але нема долини, де вода й зелене свіже пасовище... І запитливіше мацають далечінь його пильні очі.

Аж ось чорна цятка на могилі впала отаманові у Вічі. Стовп не стовп. Людина не людина. Хіба ж здибаєш людину в степу?

Про всяк випадок передали назад, і кожен перевірив, чи набитий його мушкет, бо зустріч у степу завжди багата на небезпеку.

- Та це ж, батьку, людина! Шапкою махає, - скрикнув один із чумаків. Тепер і отаман побачив високу худорляву постать, що вимахувала шапкою. Людина захиталася і впала обличчям у бур'ян. І обізвались чумаки:

-Держись! Ідемо-о-о!!!

Троє кинулися до могили, і за кілька хвилин засмаглі руки підіймали Коржа, підстеляли під нього полотнину й лили йому на голову воду з бурдюка.

Розплющилися запалені очі. Насилу проковтнувши воду, Корж прохрипів щось незрозуміле. Чумаки нахилилися ближче.

- Там... товариш... рятуйте, - простогнав він і знепритомнів. Чумаки нишпорили по бур'янах і кінець кінцем знайшли ледь живого татарина, який, побачивши чумаків, здригнувся.

- Покладіть їх на мою мажу, - наказав отаман. - Та не розливайте зайвої води: бозна-коли натрапимо на криницю. Корж трохи підвівся, слабо махнув рукою.

- Там... річка... Ледве втекли.

- Татарва?

- Полоз. Це він його здушив...

Татарин ледве дихав, на вустах виступала кривава піна. Оглянувши хворого, чумаки тільки головами хитали. Та кинути в степу людину при смерті не можна. Поклали його на мажу поруч Коржа, зробили намет від сонця, і знов зарипіли вози, замотали головами круторогі воли, плавно йдучи пожовклим степом.

За півгодини дісталася валка води. Випрягли воли, напоїли й пустили пастися на зелену травицю. Запалало вогнище. "Обідати!" - гукнув кухар.

Їли мовчки, не кваплячись. У дорозі пити горілки не було заведено. Везли одне барильце для слабих і хворих. І тепер піднесли Коржеві та татаринові по чарці.

Від їжі та горілки Корж відживився. Рум'янець виступив на жовтих вилицях. І, випроставшись, почав розповідати:

- Був я веслярем на галері. Якось здійнялася буря, пішли хвилі, як ці могили. Вивернуло щоглу і просто на нас. Сусіду мого забило, а мені перебило руку й ребро. Капудан записав, ніби нас обох забито, а сам продав мене мурзі... Там і Абдулка був невільником, - хитнув головою в бік хворого. - Він із черкесів. Заприятелювали ми. Бачу - добра він людина. "Тікаймо, - кажу, - братику!" Послав нас мурза пасти отари. Підгодувалися бринзою, насушили коржів - і гайда.

А тиждень тому скоїлося лихо. Дісталися до цієї річки, зраділи. Поліз я купатися. Чую крик. Повернувся. Абдулка біжить доводи, як навіжений, а полоз за ним колесом крутиться. Я туди. Поки підплив, полоз його обвив і душить.

Почав я гадину шаблею рубати. Шматки спадають на землю й плигають, наче живі ковбаси. Абдулка лежить весь синій, і кров із горла б'є. Розплющив очі, а в них така мука! "Кине він мене, мовляв, напризволяще". Не міг я того погляду витримати. Так і ніс на руках... Торба з їжею загубилася. Води не стало. Заслаб я. А йому кров із горла так і ллє, а сам горить, як у вогні...

Абдулку поховали на світанку. Вирили глибоку яму, загорнули в чисту полотнину, як велить Їхній закон мусульманський, поклали, засипали. Сирий горбок уквітчали зіллям від чагарника.

Багато Їх у степу, безвісних, безіменних могил. Дмуть на них вітри буйні, обростають вони травою, а перехожі чумаки скидають шапки й кладуть на них зелену гілку...

Чумацька валка рушила в путь. Знов зарипіли вози над безмежною пустелею степу (За 3. Тулуб; 650 сл.).

На кожне із запитань вибрати правильну відповідь.

1. З Криму на Січ чумаки везли:

а) рибу;

б) хліб;

в) сіль:

г) сіль та рибу.

2. Чумаки були озброєні

а) шаблями;

б) шаблями та ятаганами;

в) шаблями та мушкетами:

г) мушкетами та списами.

3. "Від чуми та гадини" чумаки просочували одяг

а) сіркою;

б) горілкою;

в) мазутом;

г) дьогтем.

4. Довго не траплялося ні криниці, ні річки, тому що

а) все спалила засуха;

б) помилившись, отаман трохи взяв убік від шляху;

в) помилившись, отаман зовсім збився зі шляху;

г) помилившись, отаман повів валку в протилежний бік.

5. Фразеологізм впасти у вічі означає

а) запорошити око;

б) викликати сліпоту, хворобу очей;

в) бути поміченим;

г) вибити око.

6. Чорну цятку отаман помітив

а) на обрії;

б) у долині;

в) на могилі:

г) на горі.

7. Перші слова нещасного були такі:

а) "Води!"

б) "Пити!"

в) "Я вмираю... рятуйте..."

г) "Там... товариш... рятуйте..."

8. Ледь живого татарина знайшли а) в піску;

а) у бур'янах:

в) у ямі;

г) на могилі.

9. Те, що татарин умирає, чумаки збагнули

а) відразу:

б) надвечір;

в) уночі;

г) наступного ранку.

10. Черкес загинув

а) через спрагу;

б) через голод;

в) через полоза:

г) через товариша, який