Бодлера йде пряма дорога до Поля Верлена , Артюра Рембо ,Стефана Малларме, поєтів , які й склали основу літературноїтечії символізму. Характер символізму як течії точно окреслив І.Франко у “Доповідях Міріама “,наголосивши, що символ не алігорія, що є заміною поняття , його образним еквівалентом і має не однозначний характер , а розрахований на багатозначність сприйняття ,розширює часову і просторову перспективу і веде до чогось таємничого й неземного.
Міріам Пшемицький не випадково читав лекції про бельгійську школу символістів. У Бельгії ідеї цієї течії знайшли для свого розвитку сприятливий грунт.З Брюселем пов’язані життя і творчість Бодлера, Рембо та Верлена . Ядро літературного гуртка створеного в Лювенському університеті , склали Еміль Верхарн , Жорж Розенбах , Моріс Метерлінк , які здобули згодом загальноєвропейське визнання . У 1886 р. була створена літературна група “Молода Бельгія”, яка передала іншим “молодим” гурткам свою естафету , що через 20 років дійшла й до Львова і втілися в “Молодій музі”. Одним з найулюбленіших поєтів “молодомузівців” був Шарль Бодлер .Його перекладали і О. Луцький , і М. Рудницький, і М. Яцків. Переклади ці мають сьгодні історико-літературне значення. Над тою “Молодою музою” навис якийсь фатум . Давно вже минули часи , коли Бодлера і Верлена й інших символистів називали занепадниками, переоцінене їх значення і роль в історії літератури, видано твори ,а їхнім українським послідовникам так і лишалися буквально донедавна ці давні догматичні оцінки й характеристики .
Тим часом “Молоду музу “ треба розглядати як ланку в системі взаємодії різних течій літературного руху кінця ХІХ — початку Ххст. фрагмент загальноєвропейської панорами, бо ідеї модернізму приходили на Україну різними шляхами, поєднуючись із деякими рисами попередньої реалістичної школи і набуваючи в українському національному середовищі нових ознак . При цьому кожен письменник репрезентує свою лінію розвитку , пошуки власної концепції,що охоплюють сферу ідей і форм. Єдине, що об’єднювало представників усіх цих груп , течій чи просто індивідуальностей , було неприйняття побутового реалізму , описовості старої школи письма.
З цього погляду не тільки лірична драма “Зів’яле листя” І.Франка , а його статті “Принципи і безпринципність“,“Старе і нове в українській літературі” можна назвати виявленням модерністичного напрямку, модерністичного в тому сенсі, що тут у центрі стоїть свідомість індивідуальності,—”людська душа”, крізь призму якої розкривається,“освітлюється” навколишнє оточення.Отже, поет “вириває”свого ліричного героя з рамок біологічного існування і вводить широку часову і просторову перспективу , в єдність зі всесвітом.
Деякі українські письменники приходили від побутописання до психологізму, в їх народницький світогляд вростали елементи модернізму; епіцентр дедалі більше переміщувався від зображення до вираження, від обсервування зовнішніх обставин до ідей і настроїв особистості . В Ольги Кобилянської та Лесі Українки попри деякі їхні розбіжності у поглядах формується неоромантична концепція , що грунтується на “визвольному” пориві, прагненні до повноти виявлення родового, саме людського потенціалу буття, ідеалу “повної людини” ... Ідею цілісної особистості висунув і Микола Вороний у вірші-відповіді І.Франкові на його послання із назвою “Лісова ідилія”. Відповідь була роз”ясненням і поглибленнямвідкритого листа М. Вороного до письменників , який він опублікував у “Літературно-науковому віснику”,де запрошував їх взяти участь в альманасі “З-над хмар і з долин “. Він орієнтував письменників на твори , які б за змістом і формою могли “хоч трохи наблизитись до нових течій та напрямів сучасних європейських літератур“ і в яких“було б хоч трошки філософії, де хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас своєю неосяжною красою,своєю незглибною таємничістю , бо спокою треба, відпочинку для стражденної, зневіреної душі сучасного інтелігента “.
Чи не подiбною є творча настанова молодих львiвських письменникiв , задекларована в журналi "Свiт" i розгорнута пiзнiше О.Луцьким у статтi "Молода муза", де пiдкреслювалося :"Коли вже вiдкинемо наразi все царство сучасних сумнiвiв i перехресних кличiв в напрямi нашого пiзнання , а ограничимось лише на обсях людського чуття в сферi письменства i фiлософiї, то вистане назвати лише Нiцше ,Iбсена та Метерлiнка , щоб всiм ярко пригадалось те живе биття сучасного, надмiру ,може, вразливого людського серця i щоб пригадались нам всi його приюти там, де могло воно найти своє тепло i спокiй серед бурхливих днiв ".
Такi заклики не заперечувами нi громадянської теми, нi лiтературної традицiї. До того ж притулком для серця оголошувалися не тiльки "метафiзичнi, мiстичнi краї",а й саме життя ,все те, де виявляється внутрiшня потреба митця, яку не можна замкнути "в нiяку розумовану шухляду".
І . Франко назвав статтю О. Луцького маніфестом “Молодої музи”. Франко критикував статтю Луцького за те саме , за що раніше бельгійських символістів — за містицизм, прийнявши їх єстетичну програму платформи майже за політичну програму : “Як же се, мої панове , ви вербуєте до свого кружка молоді духи , себто наших дітей , наших молодих братів і сестер? Куди ви думаєте вести їх?
В якім “ містичним новім небі “ ви обіцюєте їм тепло і заспокоєння ?” Це було явним перебільшенням . І в збірнику М. Вороного” З-над хмар і з долин ", і в альманасі "За красою " взяли участь письменники різних поколінь і неоднакових орієнтацій,хоч і проглядалась в них певна загальна єстетична платформа ,виражена вже в
