Можемо лише відзначити його неоднорідність . Якщо пред ставники літературного угрупованння “Українська хата” іноді надто катигорично відмежовувались від народницьких традицій , яка , мовляв ,”не пориває вперед , а топчеться на одному описуванні , регістрації сільськогосподарського інвентаря” , то “Молода муза “, як правило, не проголошувала такого розриву зі школою “старого” реалізму,а прагнула поєднати традицію з новиму західноєвропейськими віяннями.

“Ми всі любили нашу пісню народну , нашу літературу й театр, — згадував пізніше Б. Лепкий, — а все ж бачили , що не стільки сонця,що в вікні .Чогось-то нового бажалося , захочувалось печеного леду , як дехто насміхався з нас ...Я був тоді в Кракові , як “Молода муза “ прийшла на світ , але я її не цурався.

Була це дівчина гарна , та невговкана й химерна. Розсипала перли, плила по морі тьми , сідала над рікою та приглядалася в свічаді плеса.

Не ступала слідами Квітчиної “Марусі”, й не одному голову звернула “. Цей , за словами Б.Лепкого, Sturm und Drang ( буря і натиск)молодих західноукраїнських літераторів базувався на прагненні поєднати ідеї Кардуччі й Ніцше, Метерлінка й Ібсена з традиціями рідної культури. А шукали молоді цихтрадицій не в стилі побутописання , а спиралися на символіку козацьких наспівів, містику Сковороди , демонологічний світогляд народу, “п”ятий єлемент підсоння і четвертий вимір людської душі “.Наталя Кобилянська написала статтю “Символізм в народній пісні “, в якій ствердшувала , щофолькльорна символіка часто співзвучна з тією, яка “послідніми часами станула проти домінуючого в літературі натуралізму”.

Чи вдалося молодомузівцям здійснити синтез цих двох начал , іншими словами, піднести народну символіку до глибини філосовських ідей , які мають загальнолюдський характер? Такою мірою , як це зробила Леся Українка в “Лісовій пісні”, М. Коцюбинський в “Тінях забутих предків”, не вдалося, та все ж деякі новели М. Яцківа (“Лісовий дзвін “, “Поєма долин”), драматична поема В. Пачовського“Сон української ночі” та вірші збірки “Ладі й Марені терновий огоньмій” були в цьому напрямі цікавими спробами, які знайшли продовження в українській літературі.

Нарешті, ще один принцип поетики “молодомузівців” — проголошення культу поезії як краси, як практичної безвартісності, антиутилітарості, поєзії, що не може обмежуватись роллю пропагандиста певної ідеологічної доктрини. Цей принцип сприймався і трактувався часто так, що“молодомузівці” дотримувались гасла “мистецтва для мистецтва”.

Знаходили й підтвердження в рядках одного з віршів В. Пачовлького: “Се є штука — я не пхаю тут ідей!” Одначе це була радше реакція на вимогу писати “соціально-програмові”, як висловився О. Луцький в листі до Г.Хоткевича, запрошуючи його до участі в альманасі “За красою”. І самі учасники цієї літературної групи рішуче заперечили такий погляд.М.Рудницький писав пізніше з цього приводу : ”Довго товкли по підручниках і газетних статтях фразу, повторювану й досі , начебто “Молода муза” поклонялася ідеалові чистої краси та начебто цей ідеал був звичайним ідолом — шкідливою примарою “мистецтво для мистецтва”. Він рішуче заперечує такий погляд , підкреслюючи, що особисті, суб”єктивні мотиви “не ослабили в них громадських почувань.”

Інакше й не могло бути , бо ж учасники цієї групи — вихідці із селянського середовища або сини дрібних службовців, які самі нелегко пробивались у життя , зазнали й далі зазнавали злигоднів, нелегко добуваючи шматок хліба.

“Молода муза” існувала порівнянно недовго — від 1907 року до першої світової війни , отже , якихось сім — вісім років .Але вона вписала свою сторінку в історію української літератури, була певним етапом на шляху її подальшого розвитку.

Водночас треба враховувати й те , що літературний процес творять не тільки і, може, не стільки течії та групи , як творчі індивидуальності.

Кожний учасник “Молодої музи” — людина зі своєю долею і митець із своїм неповторним обличчям .І як митець кожен з них виходить виходить за межіцієї літературної групи , оскільки творчість його не обмежується часом існування .

По-різному склалися долі колишніх “молодомузівців”. Найдовше судилось прожити Михайлові Яцківу ( він помер у 1961 р.), йому вдалося чи не найповніше і найяскравіше виразити ідеї “Молодої музи “ експресивним стилем , в якому гострота спостереження, точність деталі поєднана з виходом за рамки реальності, а тонка лірична настроєність сусідує із відразливою натуралістичністю , в нього чи не найтісніше поєднані і переплетені бодлерівські ідеал і сплін , і водночас він чи не найорганічніше поєднав фолькльорний символ з модерною технікою письма , що доходить місцями майже до сюрреалістичних образних конструкцій. На жаль, творчість М. Яцківа припинилася невдовзі після першої світової війни, і важго гадати , що дав би цей яскравий талант зе сприятливих обставин.

Серед поетів , безсумнівно , найталановитішим був Петро Карманський. Його перша збірка “З теки самовбивці” є учнівським наслідуванням “ Страждання молодого Вертера“ Гете та “Зів”ялого лисття“ І. Франка . Та в наступних книжках він утвердився як оригінальний поєт зі своїм обличчям.

Здається , в цього поета в крові був потяг до мандрів , і з Італії привіз він у поєзію “молодомузівців” замість