“реалії”: “ Терміном “реалії” позначають побутові і специфічно національні слова й звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже, і мовах інших народів”. З сьогоднішнього погляду, вище подана дефініція не зовсім чітка і вимагає внесення певних корективів. Поперше, слова, що належать до сфери безпосередньої лексичної номінації, не можуть мати “ еквівалентів у побуті “, де їм відповідють певні співвідносні денотанти – предмети і явища. По-друге - реалія - це варіативна категорія, пов’язана з процесом переважно бінарного зіставлення мов на лексичному та фразеологічному рівнях. Л.Соболєв без належних підстав збільшує обсяг реалій, включаючи до цієї категорії прислів’я. Окремі компоненти прислів’я, без сумніву, можуть бути реаліями, але прислів’я як цілісна одиниця через узагальнено-абстрактний характер не має відповідника, співвідносного денотанта у позамовній предметній дійсності, отже, його не можна зарахувати до реалій. Так, у складі прислів’я, використаного І.Франком в оповіданні “ Історія кожуха “- “ А без кожуха взимі – як без духа !“, є лексема “кожух” – реалія стосовно англійської мови як цільової, але ціле прислів’я – не реалія.
Те, що реалії виникають у загальнонародному процесі словотворення, акцентує дефініція Я.Рецкера: “Реалії – це слова, що позначають предмети, процеси і явища, характерні для життя і побуту країни, але не відзначаються науковою точністю визначення, властивою термінам”. Проте автор не враховує відносності реалій, залежності їх від словникового складу мови-переймача, і в цьому хиба його визначення. Не враховано також, що реалія часто виражається полілексемними одиницями.
В українському перекладознавстві термін “реалія” вперше вжив О.Кундзіч у праці “Перекладацька мисль і перекладацький недомисел” (1954), підкреслюючи при цьому неперекладність реалій:” Я схильний вважати народні пісні аналогічними реаліями даного народу, що, як правило, не перекладаються”.
Значним поступом в опрацюванні реалій в українському перекладознавстві є праці В.Коптілова. У визначенні реалій учений акцентує передусім чинник міжмовного зіставлення. Так, у праці “Актуальні питання українського художнього перекладу” В.Коптілов називає реаліями “слова, що позначають предмети та явища, невідомі мові перекладу”.
З цього твердження випливає й той факт, що слова можуть бути реаліями в одній мові, але не бути такими в іншій. Наприклад, у Великобританії, як і у нас, є проїзні квитки, а у США- їх немає. Отже, стосовно американського варіанту англійської мови наш “проїзний квиток” – реалія, а стосовно британського варіанту – ні.
Ще більш яскравіший приклад можна навести, розглядаючи лексему “хліб”. Лексема “хліб” – не реалія у бінарному зіставленні українсько-російському, українсько-англійському, але ця ж лексема – реалія у зіставленні українсько-ескімоському. Ще донедавна хліб був для них екзотикою, чимось рідкісним. Відома історія з перекладом по-ескімоськи молитви “Отченаш”, коли слова “хліб наш насущий” ( “хліб наш щоденний” ) виявилися носіям цієї мови такими ж дивними, недоречними, як би нам видалися слова “лососина наша щоденна”. Папі Пію X|| довелося видати спеціальну буллу, згідно з якою у текст молитви ескімосів дозволялося ввести саме ці слова – “лососина наша щоденна”.
З погляду семантики реалії, завдяки наявності в їхньому семантичному континуумі метамовної інформації про закріплення за “своїм” мовним колективом, збігаються частково з діалектизмами. Як і діалектизми, вони надають мовленню певного колориту, формують мовленеву характеристику літературних персонажів. Але принципова розбіжність між ними і діалектизмами полягає у тому, що географічна інформація реалій зв’язана з позначуваним предметом, це інформація про специфічні предмети та явища певного географічного ареалу. Місцева маркованість діалектизмів – це інформація про специфічні мовні засоби позначення загальновідомих предметів.
Вживається у філологічній літературі і термін “діалектні реалії”. Його розуміють подвійно, позначаючи ним слова, що називають предмети і явища вузького ареалу, або ж діалектні регіональні назви для предметів чи уявлень загальнонародних. Приміром, в українсько-якутському бінарному зіставленні лексема “картопля” – реалія української мови, бо це слово властиве всьому українському етномовному колективу, а лексеми ріпа, мандебурка, крумплі, бараболя – діалектні реалії у тому ж бінарному зіставленні.
Якщо порівняти часові реалії “на Івана Купала” та “на зільського Йвана”, то семантика їх конвергентна: вони позначають одне з найпоетичніших календарних дійств, що веде відлік з давніх-давен.Наші далекі предки в такий спосіб возвеличували розповінь літа, оспівували розквіт природи. Але щодо узусу, ці вирази дивергентні: вислів “на Івана Купала” поширений по всій Україні, а “на зільського Йвана”- вираз діалектної окресленості, відомий лише в Гуцулії, де колись існувало повір’я , що король Гуцул будиться від зачарованого сну один раз на сім років, якраз у день зільського Йвана. Оскільки англомовний світ такого святе не знає, хоч і має в календарі St.John the Baptist`s Day (24 червня ), то в українсько-англійському бінарному зіставленні часове позначення селянського календаря “на Івана Купала” – загальнонародна реалія, а “на зільського Йвана” – реалія діалектна. Як і всі діалектизми, реалії такого характеру – лінгвостилістична категорія. В художньому тексті вони відразу набирають додаткових смислових і естетичних відтінків, різко контрастують з літературно-нормативною організацією тексту, а тому, очевидно, стають значною мірою промовистими, значущими. При перекладі належить дуже обережно поводитися з діалектними реаліями, не забувати,що вони часто несуть у собі пам’ять тисячоліть, відгомін далеких віків, що вони- свідки образного мислення предків.
Певну близькість з семантичного та стилістичного боку мають реалії з термінами – мовними знаками, які репрезентують наукові поняття спеціальної професійної галузі знань. Їхня кореляція полягає в тому, що інколи термін збігається з реалією, тобто існують терміни-реалії. Наприклад, “рутин світ” – назва рослини
