пріоритетність комунікативної функції мови і необхідність комунікативного спрямування у навчанні;

розкриття естетичної функції мови і форму-вання естетичних відчуттів і смаків у школя-рів. | надання переваги індукції як способу мис-лення, що активно забезпечує засвоєння мовних явищ і категорій;

дотримання міжрівневих зв’язків у навчання мови;

опора на одиниці мовлення під час вивчення мовних явищ і на одиниці мови під час опрацювання різних жанрів мовлення.

З відродженням незалежної Української держави в практику мовної освіти впроваджуються принципи етнопедагогіки, сформовані в процесі історичного роз-витку українського народу, його мови. Створити нову, альтернативну методику української мови, вільну від ідеологічних і політичних впливів, побудовану на но-вих методичних принципах, новому мисленні можна, лише опираючись на українсь-ку етнопедагогіку, переконує М. Стельмахович і виділяє такі принципи: народність, природовідповідність, історизм, етнічна соціалізація, гуманність і демократизм, єв-ропеїзм, культуровідповідність, збереження мовної єдності, наступності й спадко-ємності поколінь, емоційність, родинно-громадсько-шкільна мовна гармонія; враху-вання регіонального, місцевого й домашнього (родинного) мовного середовища, сис-тема навчально-виховного впливу, розвиток мовлення і мислення учнів, стиму-лювання словесного самовдосконалення школярів.

(Стельмахович М. ______________________ // Дивослово. – 1995. - № 5-6. – С. ).

Навчання мови – це цілеспрямований прогрес взаємодії вчителя й учнів, унаслі-док якого діти засвоюють лінгвістичну теорію і розвивають мовленнєві уміння і навпа-ки. Важливими елементами цього процесу є методи, прийоми і засоби на-вчання. Дидактика визначає методи навчання в школі як упорядковані способи вза-ємопов’язаної діяльності вчителя й учнів, спрямовані на розв’язання навчально-ви-ховних завдань (Гончаренко С. Пед. сл. – С. .).

Слід зазначити, що в педагогічній літературі остаточно не розроблена проблема єдності змісту теорії й методу. В лінгводидактиці метод виступає складною педаго-гічною категорією, на означення якої існує низка дефініцій (В. Онищук, М. Махме-тов, І. Олійник, М. Пентилюк та інші) (Функції і структура методів навчання. За ред. Онищука В.О. – К., 1979. – С. ; Махмутов М.И. Современный урок. – М., 1985. – С. ; Олійник І.С. та ін. Методика викладання української мови в середній школі. – К., 1989. – С. ; Практикум – С. ).

На сьогодні відомі такі класифікації методів:

а) за джерелом знань;

б) за рівнем пізнавальної діяльності учнів;

в) за способом взаємодії учителя й учнів на уроці.

Дидактик загалом поділяють методи на три групи, які враховують структурні елементи діяльності (а саме організацію, стимулювання, контроль) у їх взає-мозв’язку і єдності (див. табл. 3)

Таблиця 3

Методи навчання

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності

Аспект рівня пізна-вальної активності | Аспект передачі та відтворення навчаль-ної інфор-мації | Логічний аспект | Аспект керування навчанням

Відтворюючий ме-тод | Словесні методи (розповідь, лекція, бесіда та ін.) | Індуктивний метод | Методи самостій-ної роботи

Проблемно-пошу-ковий метод | Наочні методи (ілюстрація, демон-страція та ін. | Дедуктивний метод | Методи роботи під керівництвом ви-кладача

Практичні методи

Дослідницький ме-тод | Вправи, лаборато-рні роботи, викорис-тання комп’ютерних про-грам та ін.

Методи стимулювання і мотивації навчання

Методи стимулювання і мотивації інте-ресу до навчання | Методи стимулювання і мотивації обов’язку та відповідальності у навчанні

Методи контролю і самоконтролю в навчанні

Методи усного контролю і самоконтролю | Методи письмового конт-ролю і самоконтролю | Методи лабораторно-практичного контролю і самоконтролю

(Педагогика: Учеб. пос. для студ. пед. ин-тов / Ю.К. Бабанский, В.А. Сластё-нин, Н.А. Сорокин и др. / Под ред. Ю.К. Бабанского. – М.: Просвещение, 1988. – 479 с. – С. ).

Серед методів навчання мови виділяють: усний виклад учителем матеріалу (розповідь, пояснення); бесіда вчителя з учнями; робота з підручником; спостере-ження учнів над мовою (Бєляєв О.М., Мельничайко В.Я., Пентилюк М.І. та ін. Ме-тодика вивчення укр. мови в школі. – К., 1987. – С. ). До цього переліку
О. Рожило додає ще метод програмованого навчання.

Сучасні лінгводидакти (О. Біляєв, С. Караман, В. Мельничайко, М. Пентилюк,) відзначають такі способи взаємодії вчителя й учнів на уроці мови:

учитель розповідає – учні слухають;

учитель і учні обмінюються думками з теми, що вивчається, завдяки чому до-ходять потрібних висновків та узагальнень, формулюють визначення, правила;

учитель організує спостереження школярів над виучуваними мовними фак-тами і явищами з наступним колективним обговоренням;

учні під керівництвом учителя самостійно здобувають знання за підручни-ками та іншими джерелами;

учні, виконуючи практичні завдання і вправи, засвоюють потрібні знання, які уточнює і узагальнює вчитель.

(Практикум..... – С. ).

Правильний підбір методів на уроках української мови відповідно до цілей і змісту навчання й вікових особливостей учнів сприяє розвиткові їхнього усного й писемного мовлення, збагаченню словникового запасу, формує мовну культуру. Знання й розуміння вчителем методів навчання, їх особливостей і класифікаційних структур сприяє ефективному викладанню української мови. Сьогодні для вчителя необхідним є всебічний аналіз усієї системи методів навчання української мови, ви-явлення ще не використаних резервів, у чому допоможе вивчення історичного до-свіду, накопиченого педагогами краю. Адже сучасні методи і прийоми навчання мови формувалися упродовж століть, вироблялися багатовіковими традиціями віт-чизняної школи.

Історія вітчизняної початкової школи знає різні методи формування в молод-ших школярів початкових умінь читання й письма рідною мовою. Класифікацію всіх існуючих методів здійснюють за двома критеріями: 1) яка мовна одиниця кла-лася в основу навчання грамоти (буква, звук, склад, слово); 2) який прийом роботи (аналіз чи синтез) був провідним у процесі оволодіння грамотою. За допомогою аналізу мовна одиниця слова поділялася на склади, тоді на звуки й букви. При син-тезі відбувається об’єднання звуків чи букв у склади, складів – у слова. Часто аналі-тичні й синтетичні дії взаємодоповнювали одна одну.

Перший критерій класифікує методи на: буквоскладальний, звуковий, складо-вий, метод цілих слів. Другий критерій передбачає поділ методів на