Так, Д. Великанович пропонував організовувати рідномовні школи з недопу-щенням утраквізму, а в школах, де є 30 дітей іншої народності, створювати класи з такою мовою викладання, якою розмовляють ці діти. Він виступає за необхідність реалізації в практичному житті 109 статті Конституції від 17.03.1921 p., що автома-тично перейшла до Конституції від 23.04.1935 р. Речі Посполитої, яка надає право кожному громадянину плекати свою національність, мову, національні особливості. Автор вважає, що багато статей закону С. Грабського вступають у суперечність з основним державним законом. Наприклад, Д. Великанович пропонує змінити слово "руський" на "український", розширити межі місцевостей, в яких можна засновувати українські школи, зняти статтю 2, яка впроваджує двомовну школу, мотивує шкід-ливість утраквізму (Великанович Д. За укр. школу – Л: РШ, 1937. – 56 с. – с. 40).

Вищенаведене дозволяє зробити висновок, що нормативно-правові документи, які визначали мову викладання в Галичині, часто набували суперечливого харак-теру, оскільки були неузгоджені між собою. Витісненню української мови сприяв закон ''Про мови викладові в школах Галичини". Низка реформ 60-70-х років XX ст. обмежувала права української мови.

На початку XX ст. ведеться активна боротьба за українську мову викладання та покращення якості уроків рідної мови. Ця робота продовжується й у міжвоєнну добу, однак офіційні постанови (закон С. Грабського від 1924 р. ті ін.) обмежували права української мови.