за права української мови, за рідну школу з українською мовою ви-кладання в ній яскраво проявилася в пожвавленні громадсько-педагогічного руху, в якому активну участь брали вчителі, учнівська й студентська молодь, просвітні ор-ганізації, широка громадськість. Діячів науки й культури особливо хвилювало пи-тання викладання рідної мови в школах, котра в означений період усвідомлювалась як ознака національної приналежності, природний закон, що поєднує індивідів у спільноту, "печать суспільної приналежності, вяжуча людей в окремий організм", а всі разом прагнуть до загального розвитку (Про народну мовуПрапор. – 1897. – 4.7. – с. . – С. ). Питання мови викладання, вдоскона-лення методики її навчання було предметом обговорення на засіданнях педагогічних рад, учительсь-ких конференцій, у ряді звернень, виступів тощо.
Так, 18 липня 1904 р. в залі Народного дому (Львів) на І "довірочному" віче українського вчительства при участі 392 000 педагогів з Галичини й Буковини (ви-ступав також І. Франко) гостро стояли питання дидактичного забезпечення пред-мету "українська мова", в зв’язку з чим прийнято такі резолюції:
"1) а)Заснування руського університету у Львові; б) закладання руських шкіл середніх шкіл більшекласових і виділових, також чоловічої і жіночої семінарії з русь-кою викладовою мовою;2) привернення руської мови викладової в тих школах з польською мовою викладовою, в котрих є більшість руської молоді; 3) закладання (при існуючих вже польських школах) також шкіл з викладовою мовою руською в тих селах, містечках і містах, в котрих знаходиться відповідне число руської молоді; 4) заведення обов’язкової науки руської мови в школах жіночих народних і виділо-вих у Львові; 5) систематизування посад учителів руської мови при школах виділо-вих; 6) заведення в руських школах руської мови у внутрішнім урядуванню; 7) реві-зії і зміни підручників шкільних в дусі руського народу і видання мап і книжок в руській мові; 8) призначування (замість польських) більше число руських книжок для убогих учнів в руських школах; 9) обмежування науки польської мови по русь-ких селах до науки читання і писання" (Б-к Іван. Звіт з учительських віч // Учитель. – 1904. – Ч.15. – С. . – С. 248); (Перше віче руського учительства // Промінь. – 1904. – Ч.15. – С. . – С. ).
25 серпня 1907 р. "Організаційний комітет львівських русинів" підготував відо-зву із закликом до українського населення Львова записувати своїх дітей до українсь-ких шкіл. Кожен русин, що не запише своєї дитини до руської школи, ро-бить на шкоду власному народі, – говорилося у відозві (Історія Львова в докумен-тах і матеріалах. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1986. – 424 с. – с. ).
За чистоту української мови продовжують боротися педагоги, інші громадські діячі краю. Так, М. Пачовський, виступаючи 20 травня 1909 р. на з’їзді галицьких і буковинських україністів з рефератом "Становище й наука українсько-руської мови як викладової в наших гімназіях", з метою розвою української літературної мови ставить перед співвітчизниками такі завдання: 1) вивчати українську мову з ширшого, всеукраїнського становища, тобто зважати на правильне вживання слів, зворотів; 2) прийняти єдиний український правопис, а для цього: а) дотримуватися одиничного пом’якшення слів, викликаного йотованими буквами та ь – с-лід, святий; б) уникати зумовленого польським впливом пом’якшення чужих закінчень -аньство, -аньский, -еньство, -еньский, -уньство, -аныцина; в) ввести в школу пом’якшення прикметників на -ський, -цький, яке зустрічається ще в давніх літературних пам’ятках: Літописі Нестора, Луцькому Євангелії ХІV ст.; г) вживання форм його, йому, в ньому, сьому замість усталених під польським впливом его, ему, него, сего; д) усунути букву ї; е) уникати галицьких форм ходив-єм, ходилам, ходив_єсь, ходилисьмо, ходивім, робивем; ж) і вирішити остаточно, яку назву вживати замість слова "руський", найкраще вживати "український", так як цю назву знає Східна Європа (Пачовський М. Становище й наука українсько-руської мови як викладової в наших гімназіях. Реферат на з’їзді галицьких і буковинських україністів в д_мая 1909 р. – Л., 1909. – 30 с. – с. ).
Посилена увага до української мови у другій половині ХІХ ст. пояснюється ще й тим, що в цей період її вважали головним шляхом реалізації принципу народності, важливим засобом національного виховання дітей. Тому робота педагогів, громадських організацій краю у цей період концентрується на підготовці рідномовних підручників, створенні шкіл з рідною мовою навчання тощо. Це, наприклад, яскраво проявилося в діяльності товариства "Просвіта" (засн. 1868 р.), що виникло внаслідок активного піднесення національно-освітніх змагань народів Австро-Угорської імперії і основним завдання виокремило просвіту й піднесення культури українського народу за допомогою видання книг, творів, журналів українською мовою, проведення лекцій та викладів, створення читалень, бібліотек, музеїв, книгарень, друкарень, заснування шкіл з українською Ммвою викладання тощо (Статут т-ва "Просвіта" (затв. в 1913 р.) // Нарис історії "Просв" – С. ). В 1871 р. "Просвіта" організувала перші курси української мови – читання й правопис для службовців, які провів учитель народної школи при Львівській академічній гімназії А. Федорович (Нарис історії "Просвіти". – С. ). Багато зробила "Просвіта" й у справі утвердження самостійної української мови та літератури. Так, Ю. Лаврівський разом з головним виділом товариства підготував низку звернень до міністерства освіти у Відні, на частину з яких отримано позитивні відповіді. Від 1869 до 1876 року "Просвіта" видала 22 підручники для початкових та середніх українських шкіл Галичини загальним тиражем 15,1 тис. примірників О. Барвінського, А. Вахнянина, Ю. Ромунчика, О. Огоновського та ін., в т.ч. й посібники з української мови й літератури (Нарис іст. "Просвіти"… – С. ).
У 1868 р. було скликано комісію для