Тому громадськість краю схвально зустріла появу у 1919р. журналу для наймолодших українських дітей за редакцією цього ж Михайла Таранька «Світ дитини», зміст якого, проте, піднімав важливі питання суспільного життя. Наприклад, вірш Р.Завадовича «Замкнули нам школу» є своєрідним резонансом на переслідування «Рідної школи»: «Замкнули нам школу, в нас школи немає! Без книжки, науки дитинка зітхає, русяву головку на грудь сумно клонить і слізку гарячу по личиньку гонить: Нам рідного слова не вчитись ніколи, замкнули в нас школу, немає в нас школи!» (Світ дитини. – річн. IV, ч.2. (20?)). Журнал друкував твори національного, патріотичного спрямування, присвячені відомим українським поетам, героям краю, культивував почуття любові до рідної землі. Оскільки «Світ дитини» призначався для наймолодших читачів, то тут багато творів, у яких дійовими особами виступають птахи, звірі, тваринки, комашки; значний обсяг займають твори, що оспівують красу природи, - це, безперечно, сприяло формуванню в дітей художнього смаку, відчуття прекрасного. Варто зауважити, що в журналі чимало матеріалу про життя української діаспори, зокрема, про українські школи за кордоном, що, безперечно, сприяло формуванню солідарності, єдності розрізнених кордонами українців, прищеплювало дітям змалечку терпимість, толерантність.

Журнал отримав визнання серед широких кіл громадськості та архієрейське благословення від митрополичої консисторії у Львові.

На сторінках тогочасних часописів з’являється низка рецензій, в яких визначено актуальність статей, що їх вміщує журнал: з історії України, присвячені ювілеям визначних людей, про вакаційні оселі, про меценатів, про життя дітей, пропаганда книжок. Так, патріотичний зміст журналу «Світ дитини», відмінну техніку виконання ілюстрацій відзначає у своїй рецензії Б.Заклинський (Б.Заклинський. Світ дитини // Шлях виховання й навчання. – 1934. – ч.4. – с.274-275. – с.275).

Педагогічним досвітом стосовно розбудження в дітей інтересу до читання, любові до рідної мови ділиться на сторінках педагогічного часопису «Шлях навчання й виховання» учитель 6-класної школи «Рідної школи» м. Золочева Пилип Лисецький. Замість читанок, які автор допису вважає мертвими книгами, П.Лисецький запропонував дітям на вибір книги зі шкільної бібліотеки. Тут учитель зіткнувся з такою ситуацією: найохочіше читали і обмінювали книжки учні молодших класів, старшокласники байдуже зустріли цю ідею. Мабуть, стверджує педагог, за шість років навчання класична «Читанка» вбила природне бажання дитини пізнавати світ через читання художніх творів. І, навпаки, читання «живих книжечок» упродовж року принесло хороші результати, а саме: діти плавно читають, легко й швидко засвоюють зміст прочитаного, формують чисту вимову, засвоюють нові вислови, розвивають орієнтацію, плекають цікавість. У жовтні 1925р. на конференції вчителів «Рідної школи» у Львові діти 2 класу аналізували самостійно прочитане історичне оповідання «Олеся». Учні настільки зв’язно і грамотно справилися із завданням, що П. Лисецького колеги запідозрили в попередньо проведеній «репетиції» аналізу. Аналогічно працювали другокласники в присутності інспектора на конференції українських і польських вчителів державних шкіл 1 червня 1926р. у Золочеві. В присутності більше ста вчителів діти опрацювали казку «Дар морського царя». Присутні залишилися задоволеними, а інспектор, подякувавши П.Лисецькому, висловив побажання учителям вивчення рідної мови базувати саме на «живій книжечці». Про очевидну користь цього методу свідчить і той факт, що діти просили відчиняти бібліотеку і під час канікул (Лисецький П. 10 місяців праці на «Живій Книжечці» // Шлях навчання й виховання. – 1927. – ч.1. – с.5-7. – с.7).

Вихованню в молоді любові до рідної мови, поезії сприяли драматичні гуртки та гуртки “декламації” при школах. Дбаючи про культуру слова, педагоги заохочують школярів до участі в декламаторських, драматичних гуртках. Незважаючи на те, оголошує дописувач у журналі “Шлях виховання й навчання”, до якої професії готується учень, він повинен висловлювати свої думки ясно, просто, літературною мовою. Ораторське мистецтво, що так високо оцінювалося в минулому, і сьогодні має надзвичайну вагу в західноєвропейському суспільстві для всіх, хто приймає участь у громадському житті (Курс декламації і драматичного мистецтва // Шлях виховання й навчання. – 1935. – Кн..3. – С.180-181. – 181с.).

У 1935р. окремий курс декламації для молоді і вправи драматичного мистецтва оголосив музичний інститут ім. М. Лисенка у Львові, який вела артистка
О. Кривіцька. Стурбовані низькою культурою слова, галицькі педагоги, громадські діячі схвально відгукнулися про це нововведення, оскільки “культура слова не існує в нас зовсім”. В громадському житті, в товаристві кожен неправильно вживає наголоси, нечітко вимовляє слова тощо (Курс декламації і драматичного мистецтва // Шлях виховання й навчання. – 1935. – Кн..3. – С.180-181. – 181с.).

§ 2.3. Особливості методики вивчення основних розділів шкільного курсу української мови

Складність аналізу цього питання полягає в тому, що необхідно враховувати рівень педагогічної науки в означений період і водночас характеризувати дидактичні основи викладання читання з сучасних наукових позицій.

Народні школи були важливою складовою системи освіти в Галичині. Побудова навчального курсу мала концентричний характер. Відповідно до закону від 14 травня 1869 р. на кожному рівні вивчалися одні й ті