Вищезгаданий закон спричинився до появи в пресі низки публікацій, методичних розробок з вивчення шкільних предметів, в т.ч. й рідної мови. Так, невідомий автор, що підписався “Й. ъ.А., учитель”, завданням учителя-словесника вважає розширення світогляду й сфери вживання мови. А для того, щоб навчити дітей, учитель повинен сам досконало володіти предметом. Вчитель зобов’язаний читати учням високоякісні твори й вимагати від них переказу змісту прочитаного. Важливим у навчанні рідної мови вважає дотримання принципу точності, свої висновки підкріплює цитатами з праць Я.А.Коменського. вимагає ввести українську мову для викладання всіх предметів, оскільки лише рідна мова є найкращим засобом формування світогляду, душевної рівноваги (Й.ъ.А., учитель – Якъ учити матернёго с.е. русского языка въ народныхъ школахъ нашихъ? // Учитель. – 1869.-Ч.33.-С.129).

За переконанням І.Ющишина, О.Барвінського, О.Іванчука та інших педагогів краю, вивченню мови належить провідна роль у всьому навчальному процесі. На думку І.Ющишина, саме в початковій школі вивчення рідної мови набуває першорядного значення [Ющишин І. Середовище й програми навчання в народніх школах // Шлях виховання й навчання. – 1933. – Кн.. ІV. – С.152-182. – С.175]. Вона покликана стати тим концентрованим предметом, який би сприяв засвоєнню розмаїтої інформації, що служитиме розумовому й духовному розвитку учня, формуватиме духовні, моральні цінності, національну свідомість, гідність (Ющишин І. Середовище й програми навчання в народніх школах // Шлях виховання й навчання. – 1933. – Кн.. ІV. – С.152-182. – С.174).

В унісон звучать думки педагога, що виступав у пресі під псевдонімом Адський: вивчення рідної мови розпочинається вже в початковій школі завдяки вивченню таких дисциплін, як читання, граматика, письмо. Читання повинно бути виразним, “розумним, логічно наголошеним”, має сформувати інтерес до читання художніх творів, який би зберігся в дитини і після завершення курсу шкільного навчання (Адський. Навчання рідної мови // Шлях виховання й навчання. – 1932. – Кн.. І. – С.17-25. – С.21).

Однією з ознак предмету читання і письма за букварем було прагнення вчителів поєднати розвиток в дітей техніки читання й письма з формуванням в них загальноосвітніх умінь, а також вирішити важливі виховні завдання. Ілюстрацією цього є сам зміст букварів, підручників з читання, котрі будувалися за принципом поступового ускладнення навичок читання.

Тексти групувалися, відповідно до їх змісту, в окремі навчальні теми, що дозволяло ознайомити дітей з навколишнім світом – природою, рослинами, тваринами тощо. Низка біблійних сюжетів, які зустрічаються в більшості тогочасних підручників для читання, знайомила дітей з моральними нормами.

Оскільки зміст освіти початкових шкіл Галичини ґрунтувався на релігійному світогляді, то це відображалося й на викладанні навчальних дисциплін, в тому числі мови й читання.

Аналіз навчальних планів, програм, методичних розробок засвідчив, що при вивченні читання домінували словесні методи: розповідь, бесіда, заучування напам’ять. Після засвоєння елементарних правил читання діти переходити до вивчення об’ємніших, складніших творів. Головним методом виступало пояснювальне читання, яке передбачало такі етапи: виразне читання тексту вчителем, пояснення значення нових та незрозумілих слів, стисле розкриття головної ідеї твору, читання тексту всіма учнями (Біленький Т. Наука руської мови в звичайних і ви ділових школах народних // Учитель. – 1903. – Ч.7. – С.ю97-103. – С.98).

Методом опитування був так званий інформаційний, за винятком творів, які треба було декламувати перед усім класом. З огляду на перевантаження учнів у методичних статтях і посібниках знаходимо поради, щоби вчитель пояснював весь теоретичний матеріал у школі, а на домашнє завдання давав учням переглянути та зрозуміти заголовки прочитаних успіхів, дати завдання написати їх заголовки на дошці, після чого змоделювати цілісне пояснення. Матеріал рекомендується поєднувати з іншими предметами, з окремими аспектами щоденного життя людей [Пачовський М. Становище й наука української мови як викладової в наших гімназіях. Реферат на з’їзді галицьких і буковинських україністів д. 20 мая 1909 р. – Л.1909. – 30 с. – С.12].

Правильне читання в школах було рідкістю. Усні читали переважно монотонно, без наголосу або з неправильними наголосами. Тому велика увага зверталася на формування в школярів навичок читати свідомо, а не з пам’яті. Підготовку до правильного, свідомого, виразного читання педагоги радили починати вже з перших днів навчання дитини в школі. При вивченні букв слід вимагати від школярів відтворення їх в усному мовленні й на письмі. Клебович А., наприклад, пропонував такі вправи: а) написання букв під диктовку вчителя; б) написання вивчених букв з пам’яті (Клебовичъ А. Якъ поступати при науці читаня, щобы дъти не читали зъ памяти // ШИ.- 1882. – Ч.18. – С. 137-138. – С.138).

При вивченні голосних слід вправляти учнів у вимові цих звуків з різною інотацією. Після вивчення голосних і приголосних звуків переходимо до сполучення їх у склади, причому в різних комбінаціях: а) голосний звук перед приголосним; б) голосний звук після приголосного. Піл час вивчення нової букви А.Клебович рекомендує проводити різні вправи: а) писання й прочитання написаного; б) групові диктанти; в) індивідуальні диктанти. При цьому не забувати про розвиток усного мовлення школярів: кожен названий словом предмет показати, описати за допомогою запитань і відповідей. Ознайомлення з буквами продовжується при допомозі диктантів, списувань: а) з дошки; б) друкованих текстів з підручника; в) писаних текстів з підручника. А.Клебович наголошує на необхідності диференційованого підходу, допомоги слабшим учням: частіше задавати їм запитання, повторювати, розмовляти з ними, щоби зацікавити до навчання.