Такі професіоналізми наявні в повсякденному мовленні працівників багатьох підприємств, відомств, установ та ін. Доки вони вживаються лише в усному мовленні й не виходять за межі відомства – шкода від них невелика (псується мова лише тих людей, які вживають професіоналізми в усіх випадках життя, а не лише в окремих робочих ситуаціях). У практиці писемного спілкування в межах одного відомства вони теж зрозумілі, але небажані, бо через них діловий папір перетворюється з офіційного в напівофіційний (або й зовсім неофіційний), набуває рис приватної записки, а не документа.

У міжвідомчій кореспонденції їх вживання небажане, або просто неприпустиме. На жаль, дехто з службових осіб, причетних до складання ділової кореспонденції, вважає професійну лексику нормою писемного мовлення, засмічуючи професіоналізмами мову ділових паперів тощо.

Які ж слова входять до складу професіоналізмів?

Серед професіоналізмів переважають слова загально нар. мови, вжиті у специфічному значенні або в не узвичаєній для них формі. Так, поза літературною нормою перебуває вживання абстрактних іменників у множині: начальникам відділів требу уточнити свої обсяги, ми має типові застосування, цілий ряд диференціювань та ін. Як відомо, ці абстрактні іменники в загальнолітературній мові форм множини не мають.

Уже згадувалося, що до професіоналізмів належать також і слова загальна. мови, вжиті в спеціальному значенні. Так, наприклад, слова кваліфікований, свідомий, якісний означають наявність у якихось осіб предметів певних властивостей або ознак. У деяких колективах усталилось вживання цих слів на позначення високого вияву названої ознаки чи властивості: кваліфікований у них означає “висококваліфікований”, а не той, що має певну кваліфікацію; свідомий – це людина надзвичайно високої свідомості; якісні показники – це показники високої (найвищої) якості та ін.

Таке слововживання збіднює мову й водночас ускладнює сам процес спілкування.

Часом переосмислене слово так далеко відходить від значення основного, що “непосвяченій” людині взагалі буде незрозуміло, про що йдеться: слово удар, наприклад, у текстильній промисловості вживається на позначення одиниці швидкості станка. Тому речення: “Повідомте ударність нового агрегата” для непосвяченої людини буде “цифровим донесенням”, а не діловим листом.

Поширеним засобом поповнення складу професіоналізмів є “місцева творчість” (у межах колективу, підприємства тощо), насамперед за рахунок префіксації та словоскладання. Серед префіксів найпопулярніші до- (дообладнати, декваліфікація), недо- (недопалив, недовнесок), за- (залозунгувати, за процентувати), над- (надзверхплановий); серед суфіксів – ість (бойовитість, пливучість, стрибучість), -аж (типаж, листаж), -ація (маршрутизація, декваліфікація) та ін.

Словоскладання чи основоскладання дає у професійних жаргонах слова, невідомі загальнонародній мові, наприклад: маловісна корова (корова некондиційної ваги).

Професійні жаргони часто виникають і вкорінюються там, де порушується автоматизм праці, виробничий ритм.

В українську мову запозичено багато російських слів, насамперед для називання нових понять, які в українській мові ще не мали ніякої назви. Запозичення вважається правомірним і тоді, коли засвоюється слово з дещо іншим значенням, ніж те, яке вже є в українського відповідника.

До речі, навіть дуже схожі слова російської й української мов можуть мати далеко неоднакове значення, порівняйте:

Російські | Українські

час (60 хв.) | час (невизначена кількість)

человек (людина) | чоловік (людина, мужчина, чиєсь подружжя)

неделя (7 днів) | неділя (один з днів тижня)

Луна (Місяць) | луна (відлуння. рос. ехо)

речь (промова) | річ (предмет)

трус (боягуз) | трус (обшук)

нарядний (гарно одягнений) | нарядний (пов’язаний з нарядом як з документом)

злодей (лиходій) | злодій (той, що краде)

красный (червоний) | красний (красивий)

У внутрішній поточній кореспонденції, яка не виходить за межі підприємства, мішанина слів з двох мов зустрічається, на жаль, звичайно частіше, ніж хотілося б. Документи, написані такою мовою, свідчать про недостатнє знання обох мов, про низьку мовну й загальну культуру того, хто так пише.

Це саме можна сказати й про вживання у мові документів діалектизмів, тобто місцевих слів і висловів, які зрозуміє лише обмежена кількість людей.

Чомусь вважається, наприклад, що оволодіння синонімічним багатством української мови – це вже компетенція художнього слова, а для ділового мовлення синоніми – це зайва розкіш.

Насправді синоніміка – це явище, властиве усім сталям мови, воно притаманне лексиці нашої мови, загалом, а не лише лексиці художньої літератури й публіцистики. Адже явище синоніміки означає висловлення, покликане якнайточніше відтворювати всі відтінки людської думки.

Велику кількість близьких за значенням слів ми розрізняємо добре; відмінності між ними очевидні, переплутати ці слова важко. Наприклад:

робітник – людина, що працює на промисл. під-ві; працівник – ширше поняття, ніж робітник (газетний працівник, наук. працівник тощо).

Але вже такі слова, як замісник і заступник, примусять декого замислитися, перш ніж відповісти на питання, чи ці слова абсолютно тотожні за змістом. Виявляється, що замісник – це людина, яка тимчасово виконує чиїсь обов’язки, а заступник – це офіційна назва постійної посади; заступник працює водночас з керівником, а замісник заступає відсутнього керівника.

Поняття “близькозначне слово” для кожної людини дещо інше, визначається воно насамперед ступенем знання мови.

Легко уявити собі, що було б, якби в документі при перекладі були переплутані щойно названі слова: документ втратив би свою цілеспрямованість, точність.

Чим менше виразне предметне значення слова, тим важче шляхом логічних роздумувань відрізнити значення одного слова від іншого. Ці значення слів треба запам’ятати, щоб точно і правильно ними користуватися.

Багато сумнівів звичайно викликає вибір серед слід тепер, зараз, нині, сьогодні. Дехто вважає, що “законне право на існування” має лише слово тепер. Виявляється, що ці слова різняться значенням, а не місцем вживання: