Повертаючись до власне комунікативних аспектів суржику, не можна однак, забувати, що він як мова все ж є явищем культури і як засіб спілкування виграє порівняно з безмовністю. Суржик як форма простомовлення у міській комунікації є своєрідним знаком подолання страху перед мовою, того українського психокомплексу, на який звертали увагу дослідники:
Страх перед рідною мовою мають нині не тільки ті українці, що зреклися її, убивши в собі, а й ті, що зберегли її у своїх родинах, у щоденній вербальній практиці. Українці і далі бояться за свою мову, бояться того, що форсовано нав’язувана російська поглине її — так мати боїться за свою хвору дитину. ... Не всі здатні на на жертовне спілкування із важкохворими — тікають на свіже повітря, до сонця, сміху і… чужої мови. (Стефанія Андрусів, «Сучасність», 1995, ч.7-8, с.150)
Шлях втечі реально може привести і до суржику, і до російської. Суржик, своєю чергою, може трансформуватись в українську і в російську. Принаймні це те мовне середовище, комунікативна активність у якому може схилити до оптимістичних прогнозів. Хоча, оптимізм доводиться стримувати: легше перейти з російської на українську, ніж через перехідну стадію суржику, і це зайвий раз указує на могутній консерватизм цієї мови. В усякому разі, суржик розриває «заощаджену у роті німоту» і дає змогу дійти українському мовному існуванню своєї логіки, а окремому індивіду — відбутись у мові. Те, що мовець не отримує задоволення від суржикової мови, зовсім не означає, що відсутня радість спілкування на цій мові. Пересічна людина користується тією розмовною мовою, яку знає, яка міститься в її генетичному коді, не маючи напохваті україномовних зразків міського фольклору, етикетних формул, питомого (народно)розмовного лексикону, який легко адаптується для міської комунікації і є цілком конкурентноспроможним із потужним тиском російськомовного сленгу, який, до речі, залюбки поповнюється з українського мовного матеріалу.
Де мешкає кровозмісне дитя? Звичайним середовищем побутування гібридної мови є малі соціальні спільноти, як стійкі (двомовні сім’ї, професійно-виробничі колективи), так і стихійні, як-от у транспорті, в магазині, у черзі до лікаря. Найсприятливіші умови для побутування суржику створює звичайно ж сімейна комунікація, яка є природним диханням людини. Саме сімейні мови законсервували цей гібрид, що може використовуватися й несвідомо як основний і навіть єдиний засіб спілкування, й свідомо як засіб мовної гри. Неусвідомлюваний сімейний мовний консерватизм і є власне суржиком: це переважно мова вихідців із села у першому та наступних поколіннях, ідеальним виявом якої є сімейний тандем суржикомовного чоловіка і дружини. Тонко помітила риси мовного та психологічного портрета носія суржикової комунікації такого типу Світлана Пиркало:
Вони цілими днями переймаються, як би зекономити гроші, купивши щось дешеве, але «хароше»... Щоб зекономити на обіді, вони постійно носять з собою якісь баночки, кульочки, булочки. Всі між собою говорять по-російськи, а з чоловіками по