1972 в Ін-ті мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР створено відділ культури мови (тепер цей відділ в Ін-ті укр. мови НАН України), з 1967 видається зб. «Культура слова». Протягом 70 — 80-х pp. К. м. постійно пропагується через засоби масової інформації (радіожурнал «Слово про слово», з 1989 — «Слово», телепередачі «Живе слово», «Культура української мови», з 1990 — «Говоримо українською»). Активізувалася діяльність у галузі К. м. на сторінках газет і журналів, особливо в зв’язку з прийнятим у 1989 Законом УРСР «Про мови в Українській РСР». Про К. м. дбає Всеукраїнське товариство «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка.

У прагненні громадськості регулювати мовні процеси, берегти чистоту мови, визначати міру вживання іншомов. слів, неологізмів, взагалі мовних змін часом діють тенденції пуризму, коли через настійні заборони вживати певні слова й вислови культивується мова дистильована, навіть штучна, далека від живомов. практики. Тому культуромовні рекомендації мають постійно враховувати різноманітність стилів і форм висловлювання, спиратися на факти історії літ. мови для того, щоб уникати суб’єктив. заборонних правил. Увага громадськості до К. м. визначається заг. рівнем розвитку над. культури.

Культура мовлення - це розділ науки про мову, що розглядає питання додержання мовних норм і доречності вживання виразових засобів мови в мовленні.

В культурі мовлення виділяють:

правильне мовлення;

мовна майстерність.

Правильне мовлення - це додержання усталених мовних норм української літературної мови.

З цієї точки зору мова може розцінюватися як правильна (норма), так і неправильна (помилка).

НОРМИ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

Українська мова- нормована.

Норми (від лат. norma- правило, взірець) - це сукупність визначених правил, яким підпорядковуються вимова і вибір слів в мові, використання граматичних форм, складання речень та ін.

Норми сучасної літературної мови поділяються на фонетичні, лексико- фразеологічні, словоскладальні, морфологічні, синтаксичні і стилістичні.

Вони устанавлюють:

фонетичні - правила вимовляння звуків і ставлення наголосу (вивчаються в фонетиці і орфіоепії);

лексико-фразеологічні - норми вживання слів і фразеологізмів у властивих їм значеннях (вивчаються в лексиці і фразеології);

слово-складальні- правила складання слів і способів їх творення (вивчаються в словотворенні);

морфологічні - норми вживання слів у випадку їх видозмінювання (відмінювання іменних частин мови, займенника, дієприкметника і дієслова - вивчаються в морфології);

синтаксичні - правила побудування так званих синтаксичних конструкцій - словосполучень і речень (вивчаються в синтаксисі);

стилістичні - норми використання різними мовними стилями властивих їм мовних засобів (вивчаються в стилістиці).

МОВНА МАЙСТЕРНІСТЬ

Мовна майстерність - це володіння здатністю, використовуючи мовні норми, вибирати із можливих варіантів найбільш вдалий для викладення у мовленні чи на письмі своїх думок та відношень.

Яскравими прикладами мовної майстерності можуть служити художні твори видатних українських письменників.

Доречність та недоречність вибору тих чи інших мовних засобів для створення більшої виразності вивчається в стилістиці та культурі мовлення.

Культура мови якнайщільніше пов‘язана з дотриманням літературних норм слововживання – з семантично СЕМАНТИКА (від грец. shmanticoz– означальний) – розділ мовознавства, що вивчає значення слів та виразів і зміну цих значень. Інша назва – СЕМАСІОЛОГІЯ. точним і стилістично доречним вибором слова, з граматично й стилістично правильною сполучністю слів.До порушення норм слововживання може призвести змішування близьких за формою і сферою вживання, проте різних за творенням і змістом слів(паронімів: дільниця – ділянка; громадський – громадянський), уживання в певній мовній ситуації слів чи словосполучень іншого функціонального стилю, нерозуміння буквального значення рідковживаних чи застарілих слів, неправильне вживання запозичень, порушення норм сполучності тощо. Кожна освічена людина має дотримуватись культури своєї мови, а особливо це стосується спеціалістів, які повинні не допускати мовних помилок у своїй сфері діяльності.

Як наголошується в довіднику “Культура української мови”, літературно правильні в цілому слова, вислови, якими користуємося, не завжди забезпечують нормативність нашого мовлення. Щоб порозумітися, мало знати окремі лексеми, треба вміти поєднувати їх, правильно відтворювати сказане на письмі. У дотриманні літературних норм є чимало труднощів, які незрідка призводять до помилок. Вони особливо помітні в мові засобів масової інформації, а також в усному мовленні. Існує два типи норми: однозначна (опановувати мову, але освоїти родовище; оплатити проїзд, але платити за проїзд, два поверхи, але п’ять поверхів; велика різниця, а не дві великі різниці тощо) і варіантна (бути в жеку і бути в ЖЕК; два великі яблука і два великих яблука; імунітет, стійкість проти хвороб і до хвороб). Керуючись принципом “Як правильно?”, ми дотримуємося, по суті, однозначної норми, яка обов’язкова для мови взагалі, власне, для всіх її стилів. Проте є ще норми, котрих ми дотримуємося, виходячи з принципу “Як краще?”. Це різновид варіантної норми. Порівняйте: нейтральне стати птахом і поетичне обернутися птахом; нейтральне нагородити і книжне, урочисте удостоїти. Обидва типи норми також враховують, перекладаючи тексти українською мовою. Так, російською кажемо мероприятие, а нашою тільки захід; значимый передається як значущий (не значимий); совпадать — збігатися (не співпадати). Перекладаючи вислів точно такой же, беруть до уваги стиль, де він ужитий. Приміром, поряд із більш нейтральним такий (отакий) самий, достоту такий в усному мовленні використовують такий самісінький.

Норма — явище динамічне, що потребує постійної пильної уваги мовця.

Культура мовлення

МОВЛЕННЯ — процес реалізації мовної діяльності, єдиний об’єктив. прояв мови. Поняття М. охоплює такі конкр.