До вечора наступного дня Даль помітив, що у хворого підвищилася температура й почастішав пульс. Даль не відходив від постелі хворого, намагаючись зробити усе можливе для врятування поета, але Пушкіну дедалі гіршало. Пушкіну ставало все гірше. “Будь ласка, швидше...”, – шепотів Олександр Сергійович, тихим стогоном, аби не потривожити дружину. Вранці йому стало зовсім погано. Він щохвилини слабшав. Життя закінчувалося. Даль не відходив від товариша. Перед смертю настало коротке полегшення, поет попросив морошки. Наталя Миколаївна принесла ягоди. Пушкін не зводив із неї очей. Він прощався. Коли Наталя Миколаївна пішла, Олександр Сергійович попросив підняти його. Володимир Іванович виконав прохання. Пушкін подивився широко розкритими очима і вимовив: “Життя закінчене, важко дихати, душить”. Це були останні словапоета. Даль закрив очі покійного.

Похоронну відправу мали проводити в Ісакіївському соборі. Однак, царський уряд боявся заворушень, тому місце відправи змінили

Найближчі друзі на плечах винесли труну і поставили на сани. Даль у сутінках не впізнав місце, куди привезли покійного. Це була церква Конюшенного відомства.

Однак, 1 лютого до церкви зійшлося багато народу, аби попрощатися з великим поетом. За словами Софії Карамзіної, багато департаментів просили дозволу не працювати в цей день, щоб мати можливість схилити голову перед труною митця.

У ніч на 3 лютого до церкви під'їхав віз, на нього поставили труну й вирушили до Михайлівського.

Через тиждень після поховання було написано вірш “На смерть поета” тоді ще мало відомого поета Михайла Лермонтова.

Наталя Миколаївна Пушкіна 15 лютого залишила Петербург. Жуковський, Данзас і Даль зробили для неї усе, що могли. Незабаром залишив столицю і Володимир Іванович Даль. У дорожньому блокноті він накидав план статті “Смерть Пушкіна”.

3. Даль і Шевченко

Володимир Іванович Даль був завжди простою й уважною людиною.

Улітку 1841 року він повернувся з Оренбурга, де прожив 8 кращих років, до Петербурга. Володимир Іванович був призначений начальником особливої канцелярії міністерства внутрішніх справ. Його адміністративна діяльність принесла чималу користь місту. Особливо багато він зробив для лікарень і навчальних закладів столиці.

Відомий письменник, значний чиновник, член-кореспондент Російської Імператорської Академії, Володимир Іванович Даль став помітною фігурою в Санкт-Петербурзі.

Щочетверга у Даля збиралися друзі й знайомі, переважно члени Імператорської Академії наук: професор Медико-хірургічної академії Микола Іванович Пирогов, натураліст Карл Максимович Бер, мореплавець і географ Федір Петрович Литке, Фердинанд Петрович Врангель, а також старі друзі – поети Одоєвський, Жуковський, Язиков. Одного разу на “далевський четвер” друзі запросили студента Імператорської Академії мистецтв Тараса Григоровича Шевченка. Він відразу сподобався Далю, а Тараса Григоровича до сліз вразило те, якою чудовою “рідною мовою” володів Володимир Іванович.

Минуло чотири роки. Молодий художник, випускник академії Тарас Шевченко прийшов попрощатися з Володимиром Івановичем: їхав на батьківщину. Він став професором малювання Київського університету. Але у 1847 році Шевченка заарештували разом із іншими членами таємного Кирило-Мефодіївського товариства. Покарання було жорстоким: “Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус...”

Найбільшим катуванням для Шевченка була заборона писати й малювати. Становище художника в солдатській шинелі було винятково важким. Друзі робили все, щоб допомогти. Шевченко усі свої надії пов'язував із Далем: тільки Володимир Іванович міг поклопотати за поета перед Василем Олексійовичем Перовським, членом Адміралтейської ради, близькою Далю людиною.

Але справа просувалася повільно: Микола І навіть імені поета не хотів чути.

Даль довго не міг переконати В. О. Перовського допомогти Тарасу Григоровичу. Винятково, з поваги до Даля, Перовський виконав його прохання.

Звільнити Т. Г. Шевченка змогли вже після смерті Миколи І.

Незабаром доля знову звела Тараса Григоровича з Далем у Нижньому Новгороді. У середині липня 1849 року Даль приїхав сюди на посаду керуючого конторою. Тут знову зустрілися Даль і Шевченко.

Сімнадцятого листопада 1857 року поет записав у своєму щоденнику: “Зробив візитацію В. І. Далю, і добре зробив, що я, нарешті, зважився на цю візитацію. Він прийняв мене дуже радо”.

Тарас Григорович часто бував у Даля, вони багато говорили.

У грудні 1857 року в Нижній Новгород до Тараса Григоровича приїхав Михайло Семенович Щепкін. Даль з доньками не пропустив жодної вистави участю великого артиста.

У Нижньому Новгороді сорокатрьохрічний Тарас Григорович закохався в молоденьку акторку Катю Піунову, просив її руки, але та відмовила, поету через статтю, в якій Тарас Григорович поряд з похвалою висловив і критичні зауваження на її адресу.

І хоча Шевченко з болем у серці переживав відмову правда – для нього була дорожчою.

Незабаром Тарас Григорович виїхав до Петербурга. Більше Даль його не бачив: через три роки Тарас Григорович помер.

4. Літературна діяльність Володимира Даля

Вже під час навчання у Морському корпусі виявилося філологічне покликання Даля. У вільний час він записував до свого щоденника влучні слова, цікаві випадки з життя кадетів та офіцерів.

У третьому класі корпусу Володимир кожну вільну хвилину писав вірші. Ті, що здавалися автору недосконалими, він одразу ж знищував. І знову продовжував писати.

Закінчивши навчання в Морському корпусі (1819) Даль одержав призначення на фрегат “Флора”.

Якось біля кавказьких берегів фрегат потрапив у сильний шторм. На диво, моряки залишилися живими. Море загартувало Даля.

У цей період Володимир Іванович Даль захопився драматургією. Протягом 1821–1822 р.р. він написав дві комедії: “Наречена у лантусі, або білет у Казань”