Мова «Слова» ритмізована. Цей ритм не можна окреслити жодним із тепер побутуючих розмірів, але він існує:

А мои ти курАни — свЂдоми къмєти:

подъ трубами повити,

подъ шеломы възлелЂэаны,

конець копіА въскръмлены,

пути имь вЂдоми,

эаругы им знаєми,

луци у них напрАжени,

тули отворени,

сабли изъострени (11);

C зараніа до вечера,

съ вечера до свЂта

летять стрЂлы калениА,

гримлють сабли о шеломы,

трещать копіа харалужныА

въ полЂ незнаемЂ

среди земли Половецкыи (19).

З морфологічних рис привертає до себе увагу характерне для південноруської мови закінчення -ть у формах дієслів теперішньомайбутнього часу та імперфекта третьої особи однини й множини: пущашеть, текуть, йдуть, погибашеть, говорАхуть, хотАть, одЂвахуть. Проте вживання флексії -тъ у цих же формах також не рідкість: ведетъ, летАтъ, заворочаетъ та ін. Звертає до себе увагу препозитивне вживання частки сА (на ниче сА години обратиша — 28); у давальному відмінку однини іменники чоловічого роду можуть приймати закінчення -ови: Романови, Игореви, королеви.

У поемі є такі слова і форми, які пізніше локалізувалися в українській мові. Це кожух, потручяти, яруга, не доста, жалощи, година (у значенні «часи»), брехати, туга і под., напр.: орьтьмами и эапончицами и кожухы начаша мосты мостити по болотомъ (14); Ту ся копієм приламати, ту сА саблям потручАти о шеломы половецкыА (15); эаруги им знаемы (11); Ту кроваваго вина не доста (20); Ничить трава жалощами (20); Тугою взыдоша по Рускои земли (19); лисици брешутъ на чръленыА щиты (13).

Використовуються і церковнослов’янізми, особливо тоді, коли в руській мові немає слова для позначення певного поняття або ж для посилення урочистості звучання. Так, поряд з прикметником хоробрыи уживається його церковнослов’янський відповідник храбрыи: храбрыя плъкы, храбрии русичи, храбриА сердца, храбраА дружина. Однак повноголосні форми все ж переважають: воронъ, головы, дорога, болота, ворота, сорокы і под. Автор послідовно дотримується старослов’янської традиції уживання глухих голосних після плавних приголосних: бръзыи, влъкъ, плъкы і под. Цікавою фонетичною рисою пам’ятки є, як і «Повісті временних літ», сплутування фонем /ц/ і /ч/, не характерне для Південної Русі: русици, вЂчи (вЂци), галичкы, чепи. Можливо, це також особливість мови пізнього переписувача. Трапляються в тексті і тюркізми, зокрема назви титулів, чинів високих осіб із тюркських племен, що перебували на службі у чернігівського князя: могуты, татраны, шельбиры, топчаци, ревузи, ольбери.

Цікавим є факт лексичного перегуку «Слова» з чеською мовою. Ідеться принаймні про одне слово, яке, крім цього твору, не зустрічається в інших текстах. Це хоть («жінка», «дружина»): забывъ чти и живота, и града Чрънигова отнА злата стола, и своА милыА хоти, красныА ГлЂбовны (17); a самъ подъ чрьлеными щиты на крова†тра†притрепанъ литовскыми мечи, и c хотию на кровать и рекъ (33); Рекъ БоАнъ a ходы на СвАтославлА пЂстворца стараго времени эарославлА, Ольгова коганА хоти (43). Поки що будьякі припущення з приводу цієї особливості «Слова» робити рано.

Юридично-ділова література представлена насамперед , а також кількома дарчими грамотами. Їм передували, очевидно, договори руських князів із греками. Усі ці документи писані в основі своїй східнослов’янською мовою, проте наявні у ній і церковнослов’янізми. Так, уже в договорах руських князів із греками (907, 912, 945, 971 рр.) їх не бракує. Правда, автентичність текстів, передаваних через два століття людиною іншого вишколу, викликає певні сумніви. Оригінали, звичайно ж, не збереглися. Разом з тим руська людина, щоб писати слов’янською мовою, могла здобути відповідну освіту скоріше за все у південних слов’ян. Якщо вірити літописцеві, то договір Олега з греками існував завдяки Ивановы[м] (тобто християнином. — В.Р.) написаниемъ на двою харатью црЮА вашего и своєю роукою. пред/лежащи[м] ч[с]тнымъ крЮтомъ. и стЮою єдиносущною ТрцЮею. єдино[г] истина[г] БгЮa наше[г]. извЂсти и дасть наши[м] посло[м] (ЛЛ, 38).

Договір Ігоря з греками не засвідчив імені того, хто писав (складав) його текст. Зате є згадка про те, що серед руського посольства було вже чимало християн: мы же єлико нась хр[с]тилисА єсмы. клАхомъсА цркЮвью стЮого ИльЂ въ сборнЂи црЮкви. и предлежащемъ ч[с]тным кр[с]томъ и харатьею сею. хранити все. єже єсть написано на нем (52). Договір Святослава (971 р.) найлаконічніший. Він також не містить відомостей про те, хто його готував, а крім того, у ньому немає згадки про християнське віросповідання: да имЂемъ клАтву щ[т] бЮа.въ єго же вЂруємь в Перуна и въ Волоса скотьэа БаЮ (73).

У договорах переважають повноголосні форми (городъ, волости, колоти, золото, боронити, возборонити[с], поздорову, [во]волочи, полонАникъ, сторона, щ[т]полонени, золотникъ), хоч неповноголосні теж наявні (страна, глава, златыи, хранити, [г]радь, брашно); старослов’янському початковому є відповідає о (графічно щ) (щсЂнь, щдинЂнни); старослов’янському жд майже завжди відповідає руське ж (преже, тАжа, чюжии, прежереченныи, по нужи, на оутвержение, межею та ін.), жд трапляється дуже рідко (многажды, враждолюбецъ); шт (щ) уживається більш послідовно (хотАщии, помощь). Цікавою є форма вустьє (и да не имЂють власти Русь, зимовати въ вустьи ДнЂпра БЂлъбережи — 51).

Абстрактні іменники на -ние переважно старослов’янського походження