Давньокиївська літературна мова - — высокомьрзость, ОрЄ, 73 зв.); замість старослов’янського сполучення жд, як і �...

Реферат - Давньокиївська літературна мова

— высокомьрзость, ОрЄ, 73 зв.); замість старослов’янського сполучення жд, як і в інших пам’ятках цього часу, послідовно вживається східнослов’янське ж (прохождааше, ОЄ, 108 — прохожаше, ОрЄ, 68 зв., даждь, ОЄ, ПО — дажь, ОрЄ, 71), замість старослов’янського початкового ю (jy) досить послідовно вживається східнослов’янське у (сЂвєра и юга, ОЄ, 108 зв. — 109 — сЂвєра и оуга, ОрЄ, 69, из юности, ОЄ, 111 — изъ оуности, ОрЄ, 71), замість нестягнених форм повних прикметників, дієприкметників, займенників, а також дієслівних форм імперфекта регулярно вживаються стягнені форми (которааго, ОЄ, 110 — котораго, ОрЄ, 71, званыимъ, ОЄ, 110 — званымъ, ОрЄ, 71, нищиимъ, ОЄ, 111 — нищимъ, ОрЄ, 71 зв., въпрашааше, ОЄ, 112 — въпрашаше, ОрЄ, 73). До власне українізмів можна зарахувати спорадичну заміну Ђ>и та и>Ђ, а також досить послідовне пом’якшення ц у формах іменника (въ тъмницю, ОрЄ, 2, поущеницю, 2 зв., пшеницю, 13 зв., коупцю, 14). Отже, на прикладі порівняння двох євангелій — XI і XIII ст. — видно, як старослов’янська мова поступово набуває фонетичних і морфологічних східнослов’янських рис, стаючи функціонально церковнослов’янською мовою. І все ж давні болгарські рукописи, зокрема такі, як Ассеманієве євангеліє, Зографське євангеліє, Маріїське євангеліє, Савина книга, Синайський євхологій, Супрасльське євангеліє та інші пам’ятки лишаються для руського книжника зразками для наслідування.

Якщо продовжити порівняння двох євангелій, які розділяє два століття, то найцікавіші явища спостерігаються в лексиці. Тут будуть відзначені лише деякі з них 1.

Редактор-переписувач замінює в тексті євангелія деякі неперекладені грецькі слова їх слов’янськими відповідниками. Так, переписувач ОрЄ передає грецьке мамона (мбмщнбт, залишене в ОЄ без перекладу (111 зв.), давньоруським словосполученням нєправьдьное баЮтьство (73 зв.). Грецьке дэп лерфб (в ОЄ дъвЂ лєптЂ, 116) писар ОрЄ замінює вживанішим у ті часи двЂ цАтЂ (80). Слово цАта наявне також в Юр’євському євангелії 1119 р., в Ісході, гл. XXX, 13 за списком XIVст. (Ср. III, 1434—1435); воно вживається ще в значеннях «гроші», «дошка», «прикраса». Згодом з посиланням на Ісход, гл. XXX, 13 слово цата вміщує в своєму «Лексиконі» П. Беринда. Однією з найцікавіших замін цього типу в ОрЄ є передача грецьких слів сукамина (113) (ухкбмйнб) «дерево шовковиці», та сукомориэЖ (113 зв.) (унчпмщсЭб) «смоковниця», давньоруськими відповідниками эагодина (ОрЄ, 75 зв.) та эагодичина (ОрЄ, 76). Варто відзначити, що в Юр’євському євангелії 1119 р. обидва слова — сукамина і сукомориэа — передаються однаково — эагодичина. Однак у «Житії і ходінні» Данила 2 знаходимо: и овощнаа дрєвеса многоплодовита: смокви и ягодина, и масличіє и рожци (ЖХ, 20). В. Даль у гнізді ягода подає ягодичие з ремаркою «црк. плод ягодичины, дерева фига, смоква, сикамора» (Д., IV, 673).

1 Докладніше про це див.: Русанівський В.М. Джерела розвитку східнослов’янських літературних мов. — К., 1985. — С. 29—37.

2 Докладніше про цей твір див. на с. 27—29.

Церковнослов’янська мова на Русі перебувала в стані постійного розвитку, будучи активно використовуваним живим засобом літературного спілкування. В галузі лексики в ній можна було спостерігати ті ж процеси, що і в старослов’янській мові ІХ-Х ст., зокрема утворення синонімічних рядів, а звідси лексичне варіювання. У більшості випадків лексичні і словотвірні варіанти входили до складу усталеного лексичного запасу старослов’янської мови. Наприклад, в аналогічних контекстах ОЄ та ОрЄ знаходимо такі варіантні пари: стдчдєньць — кладАзь, прЂлюбы — любодэєЂэаниэє, лъжьсъвЂдЂтЂль — лъжипослухъ, скръбь — печаль, црсЮтвиэє — црсЮтво, небрЂжениэє — обида, идти — грАсти, сЖпьрь — соупьрникь, мьздоимьць — мытарь, пастырь — пастоухъ, животъ — жизнь та ін. Лексичне варіювання цього типу скоріше за все пов’язане з наявністю різних джерел у руках давньоруського переписувача. Так, стЖдєньць (ОЄ, ПО) характерне для таких джерел, як Маріїнське євангеліє, Ассеманієве євангеліє, Савина книга, Синайський євхологій, тоді як відповідне йому кладАзь (ОЄ, 71) звичайне для Зографського євангелія і трапляється в Синайському євхології 1.

1 Цейтлин Р.М. Лексика старославянского языка: Опыт анализа мотивированных слов по данным древнеболгарских рукописей X—XI вв. — М., 1977. — С. 247-248.

Крім того, переписувач євангелія прислухався й до того, як уживаються ті чи інші синоніми в інших жанрах тодішньої літератури. Так, з давніх суперників животъ і жизнь у давньоруських пам’ятках перемагає друге. Отже, йому і віддає перевагу переписувач ОрЄ: въ животь вЂчныи (ОЄ, 122) — въ жизнь вЂчьную (ОрЄ, 85 зв.). В ОрЄ текстуальним відповідником до прискръбьнъ (ОЄ, 111) виступає пєчалєнъ (71 зв.). Заміна явно мотивована тим, що в давньоруських пам’ятках, як списаних із старослов’янських джерел, так і з оригінальних, розширилося гніздо слів із коренем пєчал-: печаливый (Пандекти Антіоха XI ст.), печалити і пєчаловати (там же), печаловатисэа (Зб. Св. 1076 р., Іпат. літопис, Новг. І літопис, Лавр. літопис), печаль (Синайський патерик XI ст.) та ін. (Ср. II, 921—924). Очевидно, більшою поширеністю в давньоруських пам’ятках слова грабитель пояснюється витіснення ним слова хыщьникъ; слово брань замінюється звичнішим словом рать, эазыкъ — словом страна та ін. У церковнослов’янській мові існував синонімічний ряд миноути — мимоити — прЂити, в якому об’єдналися дієслова за значенням «минути, відходити в минуле, у вічність». Разом з тим дієслова мимоити і прЂити мали ще й просторове значення: эако нє мощи никомоу же мимоити пЖтьмь тЂмь (113 зв.). У південноруських пам’ятках у цьому значенні виступає й дієслово миноути. Зокрема, його фіксують Галицьке євангеліє 1144 р., Синайських патерик

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14