1 Повна назва твору: «О законЂ мщусЂомъ данЂЂмъ. и щ блЮгодЂти и истинЂ ісЮу христомъ бывшіи. и како законъ щтиде. блгЮдть же и истина. всю землю исполни и вЂра въ всА эазыки простресА. и до нашего эазыка роускаго. и похвала каганоу нашемоу влодимероу. щ[т] него же крщЮени быхомъ». 

2 Свєнціцький І.С. Названа праця. — С. 129.

Автор «Слова» пишається Руссю, трудами і талантами свого народу. Він прославляє князів Володимира, Ігоря, Святослава, які «мЖжьствомъ же и храбръствомъ прослЖша в странахъ многах. и побЂдами и крЂпостїю поминаютсА нынЂ и словЖть. не въ хЖдЂ бо и невЂдомЂ земли владычьствоваша. нъ въ рЖськЂ. эаже вЂдома и слышима есть. всЂми четырьми конци земли» (Ілар., 91—92). Писав Іларіон рафінованою старослов’янською мовою, вдаючись до яскравих метафор, алегорій, до оригінальних епітетів, до повторів; інколи він навіть ритмізував текст, як наприклад, у зверненні до князя Володимира:

Въстани щ честнаа главо, о[т] гроба твоего,

Въстани о[т]рАси сонъ,

НЂси бо умьрлъ, и спиши до щбьшааго всЂмъ въстанїа,

Въстани, нЂси оумерлъ,

НЂс бо ти лЂпщ оумрЂти (98).

Часто вдається Іларіон до протиставлень типу: ИудЂи бо при свЂшти закон нЂи s дЂлаахЖ свое щправданїє, хрстїэани же при блЮгодЂтьнЂим слЮнци своє спсенїє жиждють (82). Цілий ряд таких антонімічних пар використовується в протиставленнях: живые — мертвые, малый — великий, рабъ — свободный, уныи — старыи, богатыи — убогій. Цілі періоди будуються на протиставленнях, як наприклад, при перерахуванні людських і божеських якостей Ісуса Христа: эако члЮкь бо оутробЖ матерьню растАше. и эако бъ изиде дЂвьства не врЂждь. эако члЮкъ матерьне млЂко прїать. и эако бъЮ пристави аггЮлы съ пастЖхы пЂти. слава въ вышнїихь бЮЖ. эако члЮкъ повитьсА въ пелены. и Іако бъ вълхвы зв-Ђздою ведлаше. Іако члкъ възлеже въ Іаслехъ. и эако бъЮ щ[т] волх’вь дары и поклоненїе прїать і т. д. (85).

Ораторське мистецтво Іларіона розцвічується афористичними побудовами, біблійними висловами: прийде бо спЮсъ и не прїать бысть о[т] иїЮлА и по еуаглЮьскомЖ словЖ въ своА прїиде и свои єго не прїашА (87); лЂпо бо бЂ блЮгодати и истинЂ на новы люди въсїати. не вливають бо по словеси гсЮню вина новааго. оученїА блдЮтьна въ мЂхы ветхы (88); єже познати его. по пророчьЮствЖ. тогда щ[т]верзЖтсА щчеса слЂпыихъ и оушеса глЖхыихъ услышать (89). Мова «Слова» прикрашена порівняннями: И хвЮа блтЮдть всю землю щбАть і ако вода морьскаа покрыю (83); тогда скочить эако елень хромыи (89); и изыдеть эако свЂтъ спсЮенїє моє (91) та ін.

Проповідник удається до інверсії: часто означення виступають після означуваних іменників, напр.: украси камениемъ драгымъ, источникъ евангельскыи, благословить бо бога истиннаго, ведущаа в жизнь вЂчную, посети насъ человЂколюбіэє божіє і под.

Синтаксис проповіді Іларіона складний, прості речення змінюються складними з сурядністю і підрядністю, напр.: Несть ми хотЂнїа въ сынехъ иїлеЮвЂхъ. и жертвы щ(т) рЖкъ ихъ не прїимЖ. понеже щ(т) въстокъ же и западъ имА мое славимо есть въ странах. и на всАкомъ мЂстЂ темїань имени моемЖ приноситсА (88).

Незважаючи на урочистість стилю і досить суворе дотримання норм старослов’янської мови, Іларіон все ж інколи наближається до живої мови, напр.: послухъ, сноху твою Ирину, скорчени бЂхомъ, в пристанища небеснаго завЂтрия пристати і под. Є відхилення від норм старослов’янської мови також у фонетиці і в морфології. Так, замість старослов’янського жд тут трапляється східнослов’янське ж (безнадежници, рожьсА, жажущїи, оутвержающа, распложено) 1, сполука *tj послідовно передається або через щ (частіше), або через шт (рідше) (коущу — коуштоу), Ђ уживається в основному етимологічно правильно 2, інколи трапляється повноголосся (Володимира, пелены). Привертає до себе увагу м’яке ц’ в кінці слів (творець, вЂнець).

У третій особі однини й множини теперішньо-майбутнього часу дієслова закінчуються на -ть 3. Аорист уживається в «Слові» дуже часто, навпаки, перфект трапляється порівняно рідко 4.

«Слово» — не єдиний твір Іларіона. Його перу належить також «Молитва», «ИсповЂдание вЂры» і невеликий уривок з повчання священикам. Крім того, є ще одинадцять творів, які, можливо, написані Іларіоном 5. 

1 Молдован А.М. Слово о законе и благодати Илариона. — К., 1984. — С. 5. 

2 Там же. — С. 48. 

3 Там же. — С. 58. 

4 Там же. 

5 Там же. — С. 5.

Єпископ м. Турова Кирило (1130-1182) — автор восьми повчань: «Слово на пасху», «Слово на антипасху», «Слово на Фомину неділю», «В неділю про сліпого» та ін. Він використовує народні уявлення про зміну пір року, про весну як відродження всього живого, про працю на ріллі, життя стад на пасовищах, напр.: Днесь весна красуется, оживляюще земное єстество, и горнии ВЂтры, тихо повЂвающе, плоды гобьзують, и земля, семяна питающи, зеленую траву рожаеть: весна убо есть красная вЂра ХвЮа... Бурнии же вЂтри — грЂхотворении помысли, иже покаяниемь претворишася на добродЂтель, душеполезные плоды гобзують. Як бачимо, школа Іларіона не оминула Кирила Туровського. Як і в «Слові про закон і благодать», образи будуються тут на протиставленні протилежних понять: з одного боку, плідна, благодатна весна, з