«Житіє» Феодосія Печерського написав Нестор — чернець Києво-Печерського монастиря, який упорядкував «Повість временних літ». Сам він про це пише так: Се бо эєлико же выше щ блаженЂмъ и велицЂмъ оцЮи нашем иеодосию. оспытоваэа слышахъ щт дрЂвниихъ мене оцЮь. бывъшиихъ въ то врЂмА. та же въписахъ азъ грЂшьныи несторъ. мнии вьсЂхъ въ манастыри блаженаго и оцЮа вьсЂхь иеодосиэа (УЗ, 134). У цьому творі, як і в попередньому, зроблено певний крок від старослов’янської мови до східнослов’янської. Старослов’янське жд часто заступається тут фонемою ж: надежа, содежа, вижю, преже; інколи замість початкового эє виступає о (одва); ъ уживається перед плавними р, л: хълмъ, пълкъ, стълъпъ і под.; повноголосні й неповноголосні форми чергуються: не отьврьзи вратъ — не щтврьзе воротъ, въ володимирьскоую оболость, къ воротомъ; у формах теперішньо-майбутнього часу й імперфекта (третя особа однини й множини) послідовно вживається флексія -ть: дЂлають, имоуть, имЂэашеть, поустить, идуть, бысть, боудеть, придеть. З неодмінною послідовністю в «Житії» вживаються абстрактні слова з суфіксом -ние: прогнаниэє покорениэє, повиновениэє, съмирениэє, повелЂниэє, покорениэє, пощениэє, запрещениэє, тъщаниэє; частина з цих абстрактних слів — двокореневі: славословиэє, братоненавидЂниэє, эєдинодушеэє.

У «Житії» активно вживається «космічна» лексика, напр.: отъ въстока дьньница възидеть събирающи окрьстъ себе ины многы звЂзды, ожидающи слнЮца правьдьнааго (74). Чимало тут слів і форм, які згодом збереглися в українській мові. Це врьбнаэа недЂлэа, опоченоути, на возЂ, въкоупЂ боуде†въ свЂтЂ ономъ, побрати в кошь оукроухы ты, оукропъ («окріп»), вельми сА радую та ін. Окремі вирази — старослов’янські кальки з української мови, напр.: не имамъ чимъ коупити (не маю за що купити), покывавъ главою на село і под.

У тексті чимало епітетів, які прийшли з конфесійних текстів і мають характер постійних: духовное брашно, медоточивыи оуста, блаженныи кнАзь, свЂтлыэа дшЮа, соупостатьнаэа рать, праздьникъ свЂтълъ і под. Уживаються звороти з євангельських текстів, напр.: оудобЂе єсть вельбоудоу сквозЂ иглинЂ оуши проити нежели баЮтоу въ црЮствие нбЮсное вънити (83); и молАсА къ боЮу да бы щтблоудивъшеесА овеча щт стада его възвратилъ въспАть (108); съмотри же птицъ нбЮсныихъ. како не сЂють не жьнють. ниже събирають въ житьницА своэа. нъ оцЮь нбЮсьныи питаеть эа (117).

В обох агіографічних творах багато питальних і окличних речень, анафоричних побудов типу Оуви мнЂ свЂте очию моэєю сиэание и заре лица моэєго. [...] оувы мнЂ очЮе и гнЮе мои (44); О блаженаэа оубо гроба приимьши телеси ваю чьстьнЂи акы съкровище многоцЂнно (57). В питальних реченнях нагромаджуються додатки, що ритмізує мову і надає їй патетичного звучання: Къде ли съкърыю мъножьство грЂха моего. чьто бо приобрЂтоша преже братиэа оцЮа моего или оцЮь мои. къде бо ихъ житиэа и слава мира сего. и багрАница и брэачины. сребро и золото. вина и медове. брашьна чьстьнаэа и быстрии кони. и домове красьнии и велиции. и имЂниэа многа (45). Цій же меті підпорядковані повтори типу: вама бо дана блЮгодать да молитва за ны. вама бо далъ есть бъЮ о насъ молэащасЂ и ходатаэа къ богоу за ны (57). Автори користуються метафорами, що виступають своєрідними синонімами до нейтральних слів. Так, замість оумрЂти маємо: эако съконьчаша сэа днЮиэє володимироу (43); замість велми плакати — сльзами разливаше сэа вьсь (45) і под.

Учені не мають єдиної думки щодо територіальної належності Успенського збірника, в якому вміщено житія руських святих. Як зазначають видавці збірника, «ряд учених, спершу істориків, а потім і лінгвістів, вважають, що Успенський збірник був створений на території південної Русі (в Києві) і тому мова його писарів відбиває давньокиївський говір. В інших працях робиться припущення, що місцем написання пам’ятки могла бути Ростово-Суздальська земля (Ростов або Володимир) і, таким чином, «у ній відбивається давньоруський північно-східний говір» 1.  

1 Успенский сборник XII—XIII вв. Издание подготовили О.А. Князевская, В.Г. Демянов, М.В. Ляпон / Под ред. С.И. Коткова. — М., 1971. — С. 25, 26.

Порівняння мовних рис (фонетичних, граматичних, лексичних і навіть стилістичних) оригінальних пам’яток агіографічної літератури з відповідними мовними особливостями пам’яток інших жанрів оригінальної і перекладної літератури, південноруське походження яких не підлягає сумніву, схиляє до думки, що про київських святих писали все ж таки кияни. Це, як довелося дізнатися раніше, доводить і Нестор як автор житія Феодосія Печерського.

Паломницьку літературу представляє . Автор намагається писати старослов’янською мовою, яку, очевидно, як духовна особа, знає досконало, але, вийшовши за межі перекладних текстів, часто не знаходить ні слів, ні форм для описання об’єктів, а тому вдається до засобів відомої йому розмовної мови. У зв’язку з цим віднести «Житіє і ходіння...» до високого стилю, мабуть, уже не можна. Це стиль середній, який однаковою мірою поєднує в собі старослов’янські і східнослов’янські особливості. Фонетика цього твору тяжіє до давньоруських рис. Голосні неповного творення в сильних позиціях послідовно передаються через о та е, в слабких позиціях вони, як правило, не засвідчуються, юси не вживаються (хоч треба взяти до уваги, що досліджуваний текст — копія XV ст.), замість жд і щ часто вживаються східнослов’янські відповідники ж і ч: хужчии, без вожа, ражаеться, печерка