Метафора у Г. Квітки-Основ’яненка чисто народна: сонечко злизало сніг по горбиках: волосинка з вас впаде, а в мене серця шматок відірветься; світ їй відкривається і под.

Формули народного етикету представлені дуже широко. Це, зокрема, дай Боже, день добрий! З неділею будьте здорові, нехай вам Бог помага на усе добре, помагайбі, добридень, Боже вам помагай, дай, Боже, вечір добрий і под. Цікаво, що є тут і західноукраїнська з походження форма звернення «Як ся маєте?»

Не бракує в повістях Квітки і народних лайок: так трясця ж їх матері; і цур йому, і пек йому від мене; а дзуськи, поганий; а щоб тебе з Денисом; та пропадай, вража личино; а щоб ти злиз; тю, тю на твого батька; а щоб він не діждав з своїм поганим родом; бодай ти пропав з потрохом...; трясця вам та сто погибелей.

Отже, мова Г. Квітки-Основ’яненка — це помітне явище в історії української літературної мови. Він не ставив за мету підняти її до рівня всебічного знаряддя розвитку народу. У нього було скромніше завдання: через художнє слово будити в людині її душу. Є. Гребінка писати прозу українською мовою не наважився — повісті й оповідання він писав по-російському. Він також славив царя і вважав за велике благо для України приєднання її до Росії:

А тут Господь спасенье шлет c небес:

Московский царь, родной, единоверный,

Согласен нас и праведную церковь

Навек под свой покров высокий взять.

Україномовна творчість Є. Гребінки представлена трьома поетичними жанрами: байки, лірика і переклади.

Байок письменник написав не так уже й багато, так що матеріалу для мовного аналізу бракує. Можна лише відзначити, що Є. Гребінка милується в народній фразеології: втришия гнать, з глузду звів, баньки повитріщали, голову до неба зволить драть, Дурний! дурний, а в школі вчився; кат його ма; хай їм цур; піде бокаса; хоть сядь та й плач; куць виграв, куць програв. Персонажі байок типово українські: Горобці, Вишня, Пшениця, Хмара, Будяк, Коноплиночка, Рожа, Хміль, Верша, Болото, Маківка та ін. Звичайно ж, байки не обходяться без емоційно забарвленої, переважно з негативною тональністю, лексики типу бідаха, паскуда, бішений, до церкви прямо почухрав; їх німці будувать уміють, А вже не зляпає наш брат. В цілому лексика байок Є. Гребінки майже не відходить від усталених тепер літературних норм. Інколи трапляються історизми (за живота чортам служить, погана твар «лице») або регіоналізми (здумав у значенні «згадав», штучна птиця «дуже гарна», смух у значенні «шерсть»). Натяком на імітацію документів за нормами Литовського статуту є слово понеже: Понеже Віл признався попелястий... Серед дієслівних форм, що відбивають діалектні, хоч і масово поширені особливості, є дієслова з суфіксом основи -а-, які у третій особі однини не мають кінцевого -є: гуля, перевіша. Особові займенники після прийменників не мають нарощуваного н: до єї.

У ліричних поезіях відбито ті ж діалектні морфологічні особливості, що й у байках. Загальна ж тональність трохи відмінна: відчувається вплив романтизму з нахилом до сентименталізму:

Серце ниє та болить,

В грудях важко; плачеш, плачеш...

Божий світ не веселить!..

У садку пташки щебечуть,

По степу цвітуть цвітки...

Чимало тут постійних епітетів, узятих з фольклору, типу буйнії вітри, синєє море, світ білий і под. Але відчувається й відлуння «котляревщини»: варену, хлопче, при на стіл; хлиснути; їси собі до очкура і т. ін.

Як відомо, Є. Гребінка — перший перекладач творів О. Пушкіна: він відтворив українською мовою його «Полтаву» ще за життя автора (1835 р.). Зміст поеми передано досить точно, але стиль змінено. Недаремно Є. Гребінка після заголовка вказує, що це «вольный перевод на малороссийский язык». У перекладі немає наявної в оригіналі посвяти, є пропуски в тексті. А головне — інша тональність: замість урочистого мовлення тут проривається лексика «Енея — парубка моторного». Замість «На ложе мнимого мученья Стоная молит исцеленья. Плоды страстей, войны, трудов, Болезни, дряхлость и печали, Предтечи смерти, приковали Его к одру» ми маємо в перекладі «Набгали враг знає чого, Коржами тім’я обліпили, У хаті ладаном кадили»; замість «Но он решил: заутра бой» читаємо «Ось завтра вранці Я вам, москалики, поганці, Цибульки піднесу під ніс». І таких пасажів безліч. Ось найяскравіші: Ні, паскудний ланець; Щоб дитятко хоч закуняло; все рюмала; під нічку сплиснула з двора; [Петро] шмагляв — в шатро і з-під шатра; Тогді Украйна мурмотала; Чого він жде, старий Йовтух; тепер ушкварить би війною; гарбуз ісхрумав неборак; Як же, псяюха, він злякався; нахвалявсь утерти носа; І я з моїми козаками шпурну на моцного Петра; Махне, і жаба цицьки дасть; капут бідахам; Піхота швендяє за нею; і на Петра полки пужнув; Кругом козацтво аж кишить і под. Звичайно, в тодішній українській мові знайшлись би нейтральні, а то й високого звучання слова, які б замінили пародійнознижені. Так, замість паскудний ланець, що відповідає за текстом пушкінському старец нечестивый, могло б бути вжито, скажімо, старий негідник, замість сплиснула з двора (у Пушкіна «она сокрылась» пристойніше було б ужити зникла, втекла, залишила; рюмала має нейтральний відповідник плакала; старий Йовтух, звичайно ж, не відповідає вжитому в оригіналі «он изнемог; он слишком стар»; пор. також «Украйна глухо волновалась» з «Тогді Украйна мурмотала» і под. Є і явні семантичні невправності. Так слово бовваніти «невиразно виднітися»