чудовиську, заморокою”: …але в тих словах її стільки зрозуміння, що Володькові стає легше. – Ах, ти, потицюху! Ах, ти, чудовиську! Ах, ти, замороко! Горе ти моє тяжке!” [13, I, 123]. Або ще такі приклади: “А йди-но, чмано замурзана, обідати!” [13, I, 17], “Оті смаркачі, – сказала вона, обох перехристивши, і теплою “дрантиною” прикрила їх чорні, порепані з порозчепіреними пальченятами “ножиська” [13, I, 14-15], “І чого він реве, той бельбас” [13, I, 133]. Доречно нагадати, що українцям властива ніжність, любов до дітей, багатство емоційної лексики. Але за тяжкою працею, життєвими незгодами батьки розгубили ніжні слова, які у їхній душі все ж залишилися, а висловити їх якось незручно. Як одного вечора небалакучий Матвій багато цікавого розповів малому Володькові і, закінчуючи розмову, сказав: “Ну, але досить, синку? Від цього приємно, тепло Володькові. Він просто щасливий. Рідко коли розмовляє з ним так батько, а до того ще й – синок… Вони все такі добрі, ті тато. Тата спина і руки болять, тому вони сердиті” [13, I, 50].
Так само і Настя. ЇЇ улюбленець Володько, повернувшись додому, “ніжно її обнімає. Тон і пестощі сина зворушили її, але вона того не зраджує.-Йди! Йди! Йди! Геть від мене! А то як візьму костура…Інших слів вона не знайшла у своєму словнику, але очі її дивляться на сина так, як тільки вміють це робити очі матері” [14, II, 6].
Використовує автор і таку групу просторічної лексики, як росіянізми. Ця лексика абсолютно не вмотивована у мові народу, але, на жаль, вона була, тому що Волинь знаходилася у складі Російської імперії. Цю групу можна поділити на лексику росіян та на лексику, яка вживається у мові українців. Зауважимо, що, передаючи на письмі російські слова, письменник вдається до спрощеного транскри-бування українськими літерами природної російської вимови.
Мова росіян у творі не є літературною. Вона переважно засмічена словами зі зниженим емоційним забарвленням, брудною лайкою, а також пересипана словами іншомовного походження. Особливо вирізняються висловлювання російських солдатів, які певний час проживали в хаті Матвія: “Своя мова зникла. ЇЇ залила чужа акаюча, горлова” [13, I, 369]. Вони Хохландію останніми словами здоблять, Матвієву хатчину “в щепки розпльовують” і все “угли радния згадують” [13, І, 352]; “Вєстіма, – замикає саратовець. – Куда там у вайну. Кой чорт у вайну работ занятся хатіт… А нам-та вот плажіться нєкуда… Вот етава нікак нє ждала, чтоб нам і картішкі розлажіть нєгдє била…” [13, I, 351], “Да нє галдітє всє, как лєшіє! Па парядку! Мітька! Падай маю сумку. Вот та, каторая с пятном… Да нє брасай на голаву! Вот, сукін син, мать твая вєдьма, нікак рускій чал’є нє дєржіт парядка” [13, І, 352] та багато інших.
Російська лексика у мові українців – це слова, що проникають у мову простолюду і не завжди усвідомлюються як запозичення. Саме вони є способом самовираження малоосвічених людей, що не володіють російською мовою, а на слух ловлять нове слово і вживають його у власній інтерпретації: “Немає настоящого сознанія! – певно добавляє якийсь-небудь Семен”, “Великій рускій поет”, “Здається, той самий край, п’ятдесять, а яка разніца”, “А все-таки, як ви думаєте нащот того?”, “На все потрібні средства”, “Шкоди ті сльоти “дівствітільно” наробили” “О! О! Самашедший”, “А скажітє, пожалства” та ін.
Серед просторічної лексики персонажів “Волині” потрібно виділити просторічно-лайливу лексику – прокльони. Зазвичай вони мають негативне забарвлення і використовувалися в певних афективних ситуаціях: “Бодай його кольки скололи” (якийсь селянин, коли йому набридло чекати звістки про продаж землі); “Щоб тебе з такою правдою та чорти в пеклі привітали”, “А куди ти біжиш, щоб тобі повилазило?! А здохла б ти!” (Володько до корови), “А руки б тобі відняло! Заціпнув би ти!… Дубище западенний, щоб тебе лихе повітря забрало” (Настя до Матвія, коли він бив Володька), “Ну, щоб йому праве око, капосному, вилізло!..” (Володько про цвіркуна) та ін.
Отже, просторічна лексика в мові роману Уласа Самчука використовується як у мові автора, так і в мові персонажів. У цьому творі ми виділили такі типи просторіччя: форми, неправильні з погляду існуючої літературної норми; лексика із зниженим експресивним забарвленням; вирази, якими батьки звертаються до дітей; слова із суфіксами згрубілості; росіянізми; просторічно-лайлива лексика.
Література
Бесача Р. Просторіччя як нестандартизовані елементи в українській літературній мові // Українська мова і література: історія, сучасний стан, перспективи розвитку. – Тернопіль: Збруч, 1999. – С. 164-169.
Ганич Д.І. Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. – К.: Вища шк., 1985. – 360с.
Гладіна Г. Основи аналізу ненормативних лексем (на матеріалі новел Григорія Косинки) // Укр. мова і літ. – 1999. – Ч. 41(153). – С.11.
Ефимов А.И. Стилистика русского языка. – М.: Просвещение,1969. – 261с.
Жовтобрюх М.А., Кулик Б.М. Курс сучасної української літературної мови. – К.: Вища шк., 1972. – Ч. I. – 402с.
Коваль А.П. Культура української мови. – К.: Наук. думка, 1964. – 192с.
Коваль А.П. Практична стилістика сучасної української мови. – К.: Вища шк., 1987. – 349с.
Кодухов В. И. Общее языкознание. – М.: Высш. шк., 1974. – 303с.
Кожина М. Стилистика русского языка. – М.: Просвещение, 1983. – 222с.
Медвідь О. Просторіччя як категорія мовознавства і перекладознавства // Мовознавство: тези та повідомлення Ш Міжнародного конгресу україністів. – Х.: Око, 1996. – С. 328-334.
Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К.: