Багатий матеріал для пізнання всіх рівнів карпаторуського варіанту староукраїнської літературної мови дають «Нягівські повчання», або «Нягівська Постила» — пам’ятка середини XVI ст. невідомого автора. Докладний аналіз цього твору здійснено в праці Ласло Деже 6.  

1 Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття. — С. 311. 

2 Там же. — С. 330. 

3 Там же. — С. 338-339. 

4 Там же. — С. 360. 

5 Там же. — С. 373. 

6 Дэже Ласло. Украинская лексика середины XVI века: Няговские поучения (словарь и анализ). — Дебрецен, 1985.

У тексті «Нягівських повчань» регулярно засвідчується чергування /о/ з /у/ (б[у]къ — бік, булше — більше, гурше — гірше, думъ — дім) та /е/ з /у/ (у своюй, у нюм, людюмъ), м’яке /ц/ (пяниця, загодованець, издавця, королиця, лиця), повноголосся (голова, голодъ, голосъ, городъ, дерево, дорого, золото), перехід /л/ у /у/ (довгъ, довгый, довжны) та ін.

Є чимало цікавих явищ у словотворенні. Так, поряд із абстрактними іменниками, утвореними за церковнослов’янською моделлю (изогнаніє, имЂніє, искунчаніє), уживаються українські на -ня, -тя (переважна більшість) (измаганя, исповнЂня, истисканя, келтованя, крещеня, проклятя); дієслова з основою на /г/, /к/ послідовно приймають в інфінітиві суфікс -чи (измочи, изогнечи, изречи, испомочи, истечи, печи).

Серед найхарактерніших морфологічних рис можна зазначити такі. У першій особі множини іменників теперішньо-майбутнього часу виступає флексія -ме (береме, лишаєме, чиниме, не можеме); у чоловічому роді однини дієслів минулого часу кінцевий суфікс -л- регулярно переходить у -в- (натокмивъ, лишивъ, заказавъ), хоч інколи може зберігатися й традиційне -лъ (любилъ, миловалъ, ходилъ); у майбутньому синтетичному часі флексія -му, -меш часто виступає в препозиції (кулько мете што просити у о[т]ца моего у мое имя, дасть ся вамъ 1; а кто меть пити, што я ему дамь воды, будеть у нюмъ кырниця 2). Замість узвичаєної українською мовою частки нехай, за допомогою якої утворюється третя особа однини й множини наказового способу, в «Нягівських повчаннях» уживається її варіант нагай (Нагай не лестить ся никто на васъ; «Коли чинить милостиню, нагай не знаєть лЂвая твоя, што чинить правая твоя»,) 3. 

1 Дэзке Ласло. Названа праця. — С. 163. 

2 Там же. — С. 166. 

3 Там же. — С. 169, 172.

Найцікавішим рівнем мови цієї пам’ятки є лексика. Поряд із спільноукраїнськими словами і церковнослов’янізмами (а таких більшість), уживаються місцеві слова типу вершинокъ «кінець», винниця «виноград», вогень (огень) «вогонь», выдказъ «відповідь», выдку «звідти», вырозумЂти «зрозуміти», добытокъ «худоба», доку «поки», дотудъ «доти», дЂтвакъ «дитина», житлусть «життя», заранокъ «ранок», идця «ненажера», извуръ «джерело», издавця «зрадник», изудну «назовні», ино «хіба», иства «їжа», казда «господар», калный «брудний», кмЂть «селянин», кортань «покарання, марга «маєтність», «домашні тварини», назадарь «даремно», найбулма «найбільше», натокмити «створити», «зробити», «набути», спасти та ін.

Чимало слів утворено від угорських коренів: будушловати «блудити», уг. bujdosik; бЂзентовати «свідчити», «доводити», уг. bizonэsit; бЂзоншакъ «свідок», уг. bizonysбg; бЂнтетовати «карати», уг. bьntet; бЂчелованя «повага», «честь», уг. becsьl (becsцl); валость «відповідь», уг. vбlasz (vбluszt); валтовати «викупити», уг. vбlt; варошь «місто», уг. vбros; гаталомъ «влада», «зловживання владою», уг. hatalom; ингедливый «слухняний», уг. engedl; кедведзовати «догоджати», уг. kedvez; келтованя «витрати», уг. kцlt «витрачати»; керешкедовати «скористатися», уг. kereskedik «торгувати»; мештершикь «ремесло», уг. mestersйg та ін.

Трапляються тут і румунізми: дуката «м’ясо», рум. bucatг; варе «справді», рум. oare (пор. також похідні варе де, варе котрый, варе кто, варе кулько, варе чій, варе што, варе якъ) та ін.

Отже, конфесійний стиль староукраїнської мови формується під впливом церковнослов’янської, на той час уже досить розхитаної з погляду норм. Значна частина церковнослов’янізмів, уже адаптованих на українському Грунті, лишається в мові конфесійної літератури, звідки проникає і в інші стилі староукраїнської літературної мови: художній, полемічний і, як про це вже йшлося, навіть діловий.

Художня література зароджується в останній чверті XVI ст. у вигляді панегіриків і полемічних віршів, спрямованих проти папи й католицизму. Символом кінця віку можна вважати рядки із одного з тогочасних віршів: Не въ школахъ латинськихъ розум купуйте и их трутизмами души не питайте (УП, 131). Українська поезія кінця XVI ст. бідна тропами, але для неї вже характерні ті ключові слова, що згодом визначатимуть особливості барокових творів. Це солнце (крест животворящий царєм и народом, яко солнце свЂтящий — 38), сердце (сердца вЂрных людей увеселить значне — 38; сладость в сердцу стане — 100), небо (коли его узрять на небеси — 38), вЂра (цвЂты прекрасныи вЂры — 38; вЂра бо єсть дар божій — 74); звЂзда (въсіяла звЂзда ясно от востока — 61), свЂтъ (сіяет бо солнце неприступнаго свЂта — 61; был бо аггел свЂта, нынЂ уже темность — 72; иже свЂтом и огнем так ся называет — 94; небесным свЂтом мир ся просвЂщает — 100), свЂтлость (иж востока свЂтлость нынЂ оставляють и до тьмы запада по прелесть отбЂгають — 72), церква (восточные церкве в русінском народЂ — 62). І звичайно ж,