мав грунту, підготовленого наукою Віклефа і Гуса» 3. У XVI ст. продовження аріанства (социніанство) проникає й в Україну, причому у вищі соціальні антикатолицьки настроєні сфери, зокрема їх поділяв князь К. Острозький. Реформаційний рух сильно захопив був Польщу: у середині XVI ст. тут навіть поширювалась ідея створення народного костьола — церкви, незалежної від Риму з польською богослужбовою мовою. У Польщі і в Україні засновувалися социніанські школи, в яких велика увага приділялася богословській полеміці з католицизмом, викладанню філософії, математики, латини, риторики та ін. Прийшла в Україну і реформація: згідно з її вченням душа віруючого спілкується з Богом без посередництва церкви та її ієрархів. «Нововірство все зростало на українських землях з половини XVI віку і найдовше трималося власне на Волині» 4.
1 Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття. — С. 10—11.
2 Там же. — С. 13.
3 Там же. — С. 19.
4 Там же. — С. 54.
Безпосередня розмова людини з Богом вимагала взаєморозуміння, а це можливо лише за послуговування рідною мовою. Отож «єресі» мають безпосередній стосунок до проникнення простої мови — а це була мова юридичних документів — у конфесійну літературу, а також у полемічну й художню. З розвитком багатостильової літератури пробуджувалася національна самосвідомість. В Україні розвивається панегірична література, в якій прославляються подвиги світських і духовних осіб у їхній боротьбі проти іноземних завойовників.
Традиційно в конфесійній, проповідницькій і художньо-панегіричній літературі використовувалась і церковнослов’янська мова.
Проте українські книжники користувалися нею досить довільно. Ю.Ф. Карський уважав навіть, що в XVI ст. у Західній Русі (в Україні й Білорусії) легше було знайти людину, яка знала латинську й грецьку мови, ніж церковнослов’янську 1. Занепад церковнослов’янської мови продовжувався до кінця XVI ст. Цю обставину стала активно використовувати єзуїтська пропаганда, що пильно дбала про поширення католицизму. Так, П. Скарга в книзі «О jednoњci Koњcioіa Boїego» (1-ше вид. 1577 p., 2-ге — 1590 p.) писав: «За допомогою слов’янської мови ніхто ніколи вченим бути не може, бо вже її нині ніхто не розуміє. Немає в світі народу, який би нею, так, як у книгах, розмовляв; мова та своїх правил, граматик і словників не має і мати не може. Тому-то руські попи, коли хочуть щось у слов’янській зрозуміти, мусять звертатися до польської за перекладом» 2.
1 Карский Е Ф. Белорусы. T. 3. Очерки словестности белорусского племени: Старая западнорусская письменность. — Пг., 1921. — С. 46.
2 Див.: Русская историческая библиотека. — СПб., 1882. — Т. 2. — Кн. 3.
Так, справді, церковнослов’янська мова була в XVI ст. досить занедбана. І. Вишенський наприкінці віку писав: «Сказую вамъ тайну великую, яко діяволъ толикую зависть имаеть на славянскій языкъ, же ледво живъ отъ гнЂва; радъ бы єго до щеты погубилъ, и всю борбу свою на тоє двигнулъ, да єго обмерзитъ и въ огиду и ненависть приведеть» (Виш., 23).
Ніби у відповідь (а можливо, й у відповідь) на цей закид П. Скарги наприкінці XVI — на початку XVII ст. в Україні й Білорусі виходять друком словники («Леоісъ» Л. Зизанія, 1596 р.) і граматики церковнослов’янської мови з елементами української («Кграматыка словеньска языка», 1586 p., «Грамматіка доброглаголіваго єллинославянского языка», 1591 р., «Грамматіка словенска» Л. Зизанія, 1596 р.). Отже, у мовно-функціональному відношенні на літературному рівні сімнадцяте століття відрізняється від шістнадцятого як подальшим розвитком староукраїнської літературної мови, так і великою увагою до священної церковнослов’янської мови. Але про це докладніше йтиметься в наступному розділі. У XVI ст. домінувала «руська» мова. 1517 р. у Празі було видано псалтир, а 1520 р. — біблію в перекладі Ф. Скорини з вульгати на білоруську (фактично на українсько-білоруську) мову. У 1556-1560 рр. архімандрит Григорій і писар Михайло Василевич, син протопопа із Санока, переклали на староукраїнську мову четвероєвангеліє, що за місцем написання (м. Пересопниця) дістало назву Пересопницького. Переклад було здійснено з церковнослов’янської мови, але перекладачі спиралися, крім того, й на польські переклади євангелія, зроблені С. Мужиловським-Сушинським (видання Яна Секлюціана) у 1551—1553 рр. і Н. Шарфенбергом у 1556 р. Переклад засвідчує значну кількість чехізмів, оскільки польські перекладачі користувалися і чеською версією перекладу євангелія 1, та полонізмів. Щоправда, місце полонізмів у мові Пересопницького євангелія інколи перебільшують, відносячи до польських запозичень звичайні українські слова типу аби, умирала, вечерови і под. 2
Крім Пересопницького євангелія від другої половини XVI ст. збереглися ще такі переклади євангельських текстів, як Волинське євангеліє 1571 р. 3, Хорошівське 1581 р., перекладене В. Негалевським 4, так зване Літківське (уривок українського перекладу в церковнослов’янському тексті, відшуканому в селі Літках 5, «Крехівський апостол», перекладений у 60-х роках XVI ст. з так званої Радзівіллівської польської біблії 1563 р. і знайдений у Василіанському монастирі в Крехові^, Нягівські повчання 7 та ін. Крім того, від XVI ст. дійшло до нашого часу декілька десятків учительних євангелій (рукописних і друкованих), написаних староукраїнською мовою 8.
1 Біблійні тексти перекладалися чеською мовою ще в останній чверті XIV ст. — В.Р.
2 Hrabec S., Lehr-Splawiсski T., Zwoliсski P. Rozwуj jкzyka ukraiсskiego. — Kwart. Instytutu pol.-radzieckiego. — 1955. — 1/2. — S. 85.
3 Трипольский И. Волынское рукописное евангелие XVI в. // Волынский историко-археологический сборник. — Житомир, 1900. — Вып. 2.
4 Рукопис Хорошівського євангелія зберігається у відділі рукописів ЦНБ НАН України, інв. № 421 (1636).
5 Грузинский С. Из истории перевода евангелия в Южной России в XVI веке: Летковское евангелиє //