6 Рукопис зберігається у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки НАН України, інв. № ВМ (1291). 

7 Петров А. Отзвук реформации в русском Закарпатье XVI в. // Материалы для истории Закарпатской Руси. — Прага, 1923. — Т. 8. — С. 1 — 122. 

8 Тиховский Ю.И. Малорусские и западнорусские учительные євангелия XVI—XVII вв. и их место среди южнорусских и западнорусских переводов священного писания // Труды XII археологического съезда в Харькове 1902 г. — М., 1905. — Т. 3. — С. 355.

Цікаво простежити за глосами (покрайніми написами-тлумаченнями), до яких часто вдаються в цій літературі. Як правило, важке для розуміння слово (давньоєврейське, грецьке, старослов’янське) пояснюється зрозумілішим, поширенішим, дуже часто взятим із народної мови. Ось кілька прикладів із Пересопницького євангелія: єдинъ щ[т] ар[ь]хисинагога — оучителя люду жидовьско[го] (ПЄ, 252); ассарій — пЂнезь (51); грецки слово дидрагма, а по нашему два гроша (78); б[ь]дЂти — не спати (112); съ оружїємъ и дрекол[ь]ми — з[ь] мечЂ и рогатинам[и] (113); жи[т]ницоу мою — клуню, або стодолу (273-284 зв.); имаете кустодїю — сторожу (121 зв.); ароматы и миро — пахоучии рЂчи и масти (329 зв.); коуръ запЂ[л], або пЂвень (323); на трапезЂ — або за столом (319); в[ь] скоуделници водоу понесе[т] — в збаноу, або в[ь] глекоу (318); но кро†— на дахоу, або на с[т]рЂсЂ (298); на брак, або на веселА (284)’.

До цього ж XVI ст. належить і така визначна пам’ятка української церковної літератури, як Крехівський апостол 1560 рр., всебічний опис якого дано в фундаментальній праці І. Огієнка 2. Як зазначає дослідник, «духовенство, як то було й по інших країнах, стало пильнувати чистоти тієї мови, якою говорило в церкві й писало богословські книжки; на цьому дуже виграла українська мова; вона сильно зросла й літературно вигладилася на самий навіть XVI вік. Уже під кінець цього століття богословська література, писана доброю українською мовою, набрала показних розмірів. З того часу (рівночасно з польською мовою) вже на широку міру усталилася українська літературна мова, і в цім була величезна заслуга передусім реформації» 3. 

1 Див.: Русанівський В.М. Слов’янські міжмовні зв’язки і формування функціональних стилів української літературної мови XVI—XVII ст. // VII міжнародний з’їзд славістів. — К., 1973. — С. 22—23. Чепіга І.П. Глоси Пересопницького євангелія і питання нормування староукраїнської літературної мови XVI ст. // Питання східнослов’янської лексикографії XI—XVI ст. — К., 1979. — С. 64—68. 

2 Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття. 

3 Там же. — С. 58-59.

Поширенню української літературної мови сприяла діяльність церковних братств, в які організовувалось міщанство. Вони виникають у Львові, Рогатині, Городку, Бересті, Перемишлі, Комарні, Сатанові, Галичі, Красноставі, Більську, Києві, Луцьку та інших містах.

З діяльністю братств, безперечно, пов’язана й історія «Крехівського апостола». Це переклад з польської біблії 1563 р. 1 Друге джерело для «Крехівського апостола» — церковнослов’янський текст. На думку І. Огієнка, «мова КА без порівняння живіша, більше народня, ніж мова Пересопницької євангелії, в котрій ще занадто багато церковнослов’янізмів 2. Все ж і в «Крехівському апостолі» використовувався старий болгарський правопис, а тому тут практикуються написання типу всякаа, дикаа, добраа і подібні, що для української мови було цілком неприродним. Повноголосся відбите в цій пам’ятці повною мірою: боронитися, оборона, оборочает, нагороды, дорога, здоровя, король, короткий і под. 3 Звук /е/ після шиплячих переходить в /о/: жона, вчора, учоный, чорт, чорный і под. 4 Звук /ц/ у більшості випадків за традицією передається як твердий, хоч є й написання чистець, отець, девицю і под. 5 Лексика цієї пам’ятки переважно народна. Зважмо на слушне зауваження І. Огієнка: «Не забудьмо, що в той час не було ще наших розумінь «панської» літературної мови й мови народної, ці розуміння повстали на Україні тільки з XVII віку, головно по приєднанні правобережної України до Росії, коли українська мова потроху зводилася до місцевого «діялекту», гідного хіба для вжитку селян» 6. Чимало слів, особливо з абстрактним значенням, запозичується з польської мови. Це, зокрема, іменники на -ость — модель давно узвичаєна в східнослов’янських мовах: вольность, добротливость, досконалость, зацность, непобожность, неповстяжливость, невстыдливость, неусътавичность, обличность, омылность і под.

У давальному відмінкові іменників чоловічого роду дуже поширене закінчення -ови: Авраамови, ангелови, антихрестови, апостолови, баранкови, волови, грекови, духови, жидови і под. 7 Регулярно вживається кличний відмінок: брате, гробе, доме, Павле, пане, Петре, Савле, жиде і под. 8  

1 Огієнко І. Українська літературна мова XVI-го століття. — С. 160, 206—207. 

2 Там же. — С. 206-207. 

3 Там же. — С. 261. 

4 Там же. — С. 263. 

5 Там же. — С. 281. 

6 Там же. — С. 302. 

7 Там же. — С. 319. 

8 Там же. — С. 321.

У називному відмінкові множини досить часто виступає закінчення -ове/-еве: ангелове, апостолове, арабове, богачове, грекове, духове, жидове, отцове, панове і т. ін. 1 У місцевому відмінку множини переважають давні форми із закінченнями -ох, -ex, -ix: о апостолех, о болванех, о волех, дарех, по домех, на конех, людех, в смуткох, греках і под. 2 Кінцеве -ть/-т у третій особі однини дієслів теперішньо-майбутнього часу інколи відсутнє: буде, дає, може, обецує, обманує, ознаймує, оказує, пише і под. 3 Характерною особливість КА як