ІСТОРІЯ СЛОВЯНСЬКОГО МОВОЗНАВСТВА

Наукове вивчення старослов'янської мови розпочалося в кінці XVIII ст. і пов'язане з ім'ям видатного чеського славіста Й.Добровського (753—1829). Він пер-ший почав досліджувати лексику церковних книг, зістав-ляючи словникові відповідники старослов'янських текстів з лексикою живих слов'янських мов. Але для багатьох слів такі паралелі не зазначені, очевидно, тому, що дослід-ник не знайшов їх, бо користувався пам'ятками пізніших списків, лексика яких значно відрізняється від лексики старослов'янських пам'яток X — XI ст.

У Відні 1822 р. вийшла праця Й. Добровського «Основи давнього наріччя слов'янської мови», яка була перекла-дена на російську мову -і видана під назвою «Грамматика язьжа славеиского по древнему наречню» СІ833), У цій праці автор зібрав великий фактичний матеріал пере-важно з рукописів. Але він не згрупував його за періодами, тому факти, взяті з пам'яток різних епох і зведені разом, створили картину якоїсь Ідеальної слов'янської мови, котру не можна віднести до того чи іншого часу.

Цінність дослідження Й. Добровського полягає і в тому (зараз воно має лише історичне значення), що тут наведені зіставлення церковнослов'янської лексики з лексикою живих слов'янських мов Схоч дані цих мов були викорис-тані обмежено) і вперше дається систематичний виклад граматики власне старослов'янської мови.

Хибою праці є неісторичний підхід до пам'яток.

Вивчаючи старослов'янське письмо, Й Добровський написав працю, спеціально присвячену глаголиці,— «Глаголиця» (1807).

У цій же галузі одночасно з Й. Добровським працював словенець В, Копі тар (1780—1844), який у 1836 р. віднайшов основну частину Збірника Клопа (12 листків) і видав з передмовою, в якій висунув помилкову теорію про паннонське походження старослов'янської мови.

П. Ш а ф а р й к (1795—-1861), словацький учений, чимало зробив у галузі вивчення старослов'янської мови. Він брав участь у виданні пам'яток, досліджував лексику редакцій (ізводів), спеціально працював над питанням походження азбук та батьківщини старослов'янської мови. [ки проблемам присвячені його праці: «Расцвет славянкой письменности в Болгарин» (1848), «Взгляд на древ-ость глаголической письменности» (1852), «О происхожении й родине глаголигизма» (3857), «Взгляд на древность й судьбу глагольской письменности» (1865).

Праці Й. Добровського, В. Копітара, П. Шафарика відіграли певну роль у розвитку мовознавства.

Російські вчені посідають провідне місце в науці про гарослов'янську мову. Вони є творцями важливих теоретичних положень у розробці питання про старослов'янську мову, їхня наукова діяльність сприяла розвиткові слов'янського мовознавства.

О. X. В ос т о к о в (1781—1864) — один з основоположників вітчизняного слов'янознавства. У 1820 р. він видав славнозвісну працю «Расєуждение о славянском язьке, служащее введением к грамматике сего языка, оставленной по древнейшим оного письменным памятникам», в якій заклав основи порівняльно-історичного методу мовознавстві, подав нову класифікацію слов'янських мов з поділом на три групи, встановив основні періоди розвитку старослов'янської мови, визначив редакції (ізводи) старослов'янських пам'яток. Праця відіграла величезну роль в історії не лише російського, а й слов'янського мовознавства взагалі. Висновки О. Востокова набули загального визнання і зберігають значення до нашого

часу.

У своїй книзі О. Востоков зробив чимало нових, цілком оригінальних спостережень над фонетикою і морфологією старослов'янської мови: а) правильно пояснив фонетичне значення зредукованих голосних ь і ь; б) зазначив, що г, к, х не могли сполучатися з голосними переднього ряду, а після ж, ч, ш, ц, ці не зустрічалися в давній мові голосні заднього ряду о, у; в) з'ясував, що короткі прикметники раніше відмінювалися за зразком іменників, а повні при-кметники виникли пізніше в результаті приєднання вка-зівних займенників до коротких форм; г) звернув увагу на те, що старослов'янська мова не мала дієприслівників, а були тільки дієприкметники та ін.

Але найбільшим досягненням автора було з'ясування справжньої природи юсів: він перший установив носовий характер їх.

У цій же праці О. Востоков висловив обгрунтовану думку, що «чим глибше в старовину йдуть писані пам'ятки різних слов'янських діалектів, тим більшу подібність вони мають».

У 1843 р. О. Востоков видає Остромирове євангеліє — дорогоцінну пам'ятку XI ст., найдавнішу східнослов'ян-ську рукописну книгу, додавши до неї лінгвістичний ко-ментар ї словник.

Йому належить дослідження граматичної будови старо-слов'янської мови: «Грамматические правила славянского язика, извлеченньїе из Остромирова евангелия» (1843), «Грамматика церковнославянского язь;ка, изложенная по древнейшим оного письменньзм памятникам» (1863), «Грам-матические обьяснения на три статьи Фрейзингенской рукописи» (1865).

Багато зробив О. Востоков у справі датування різних пам'яток. Він сумлінно і плідно працював у галузі палео-графії, тому цілком слушно І. І. Срезневський вважає його засновником слов'янської палеографії. Палеографічний аналіз І філологічне коментування супроводжує такі праці О. Бостонова: «О славянской рукописи XI в., содержашей перевод творений св. Григория Богослова» (1825), «Извес-тие о вновь открытых древних славянских рукотшсях» (1825), «Дополнения й поправки к известию о Супрасльской рукописи ХІ в.» (1826).

Неабияке значення для розвитку науки про старосло-в'янську мову мала праця О. Востокова «Описание русских й славянских рукописей Румянцевского музея» (1842), у якій дослідник чітко розмежовує болгарську, сербську, російську (північну і південну) редакції (ізводи), що спри-яло відмежуванню власне старослов'янської мови від її подальших видозмін, зокрема від сєредньоболгарської мови.

Протягом 1858—1861 рр. О. Востоков видав два томи «Словаря церковнославянского языка». Вчений брав участь у складанні «Словаря церковнославянского й русского языка» (1847), виданого Російською Академією.

В. І. Григорович (1815—1876) багато уваги