У 1848 р. він видав «Очерки путешествия по европейской Турции», де повідомляє про рукописи, що знаходяться в різних монастирях, і дещо про болгарські та македонські говірки.

В. Григорович досліджує питання відношення кирилиці до глаголиці. Йому належать такі праці, присвячені вивченню старослов'янської мови: «Изыскания о славянских апостолах» (1847), «О значений церковнославянского языка» (1851), «О древних памятниках церковнославянской лите-ратурьІИ1851), де дано класифікацію 12 кириличних і 7 гла-голичних пам'яток на основі палеографічних даних і ана-лізу мови їх; «О древней письменности славян» (1852), «Славянские древности» (1879), «Славянские наречияз (1884).

І. І. Срезневський (1812—1880) все життя при-святив дослідженню давніх пам'яток. Він відкрив і видав деякі найдавніші пам'ятки, вивчення яких сприяло попов-ненню знань про старослов'янську мову: «Издания Реймского евангелия» (1846), «Древние письмена славянские» (1848) — і висловив думку, що глаголиця складена за зраз-ком кирилиці в Болгарії в IX—X ст.; «Новые исследования о наречии старославянском» (1852). Згодом учений вирішив серйозно зайнятися вивченням глаголиці і глаголичних пам'яток. Найбільш відомі праці ї. Срезневського, при-свячені цьому питанню, такі: «О глаголитскои письмен-ности» (1856), «Древние глаголические отрьгвки, найденньїе в Праге» (1857), «Следьг глаголицьі в памягниках X в.» (1858), «Древние глаголические памятники» (1861 — 1863), «Древние глаголические памятники, сравнительно с памятниками кириллицы» (1866), «Добавочные заметки о древних глаголических памятниках» (1868), «О древней глаголиче-ской рукописи, хранящейся в Кневской духовной академии» (1876). Однак питання про час складення глаголиці зали-шилося нерозв'язаним.

І. Среяневський дуже багато часу присвятив вивченню пам'яток кириличного письма. Тут слід назвати такі праці: «Сведения й заметки о малоизвестных й неизвестных па-мятниках» (1864), «Древние памятники письма й язьїка юго-загтадных славян (ЇХ—XII вв.)» (1865), «Древние сла-вянские памятники юсового письма, с описаниемих й с замечаниями об особенностях их правописапия й языка» (1868), де дано аналіз мови і палеографічних особливостей 33 пам'яток XI—XIV ст., з яких раніше були відомі тільки чотири; «Несколько притюминзний о Супрасльской рукописи XI в.» (1872).

І. Срезневський був кваліфікованим палеографом. Його перу належить: «Известие о глаголическом четвероевангелие Зографского монастыря» (1855), «Вьшиски из списка Пандекта Антиохова XI в.» (1858), «Палеографические заметки, сделанные во время путешествия летом 1860 г.»,

«Глаголические буквы на Иверской грамоте 982 г.» (1861— 1863), «Отрывки из древнего глаголического служебника»

(1863) та ін.

Найбільшим внеском ученого у слов'янське мовознав-ство е словник, який вийшов уже після його смерті,— «Материалы для словаря древнерусского язика» (1893— 1912). Незважаючи на те, що значний матеріал автор не встиг остаточно опрацювати, цей словник має велике зна-чення у вивченні лексики давньоруської й Інших слов'ян-ських мов, зокрема старослов'янської.

О. М. Б о д я н с ь к й й (1808—1877) видав ряд ста-рослов'янських пам'яток і написав розвідки у цій галузі: «О времени происхождения славянских письмен» (1855), «Новые открьітия в области глаголицы» (1856), «Московские глаголические отрывки» (1859), «Акт Зографского монастыря на Афоне» (1873).

Ф. І. Б у с л а є в (1818—1897) багато працював у га-лузі російської мови. Однак такі дослідження, як «О влиянии христнанства на славянский язик. Опыт истсрии языка по Остромирову евангелию» (1848), «Палеографиче-ские й филологические материальї для истории письмен славянских» (1855), «Историческая хрестоматия церковно-славянского й древнерусского язьїков» (1861), «Учебннк русской грамматики, сближенной с церковнославянской» (1869), свідчать, Ідо він зробив певний внесок і в розвиток слов'янознавства, застосував порівняльно-історичний метод при вивченні російської мови.

Відкриття багатьох пам'яток російськими вченими, дослідження і вивчення їх супроводжувалися дальшим порівняльно-історичним вивченням старослов'янської мови.

Значною подією в галузі слов'янознавства було видання нових праць, - серед яких з'являються дослідження і зару-біжних учених,

Словенець Ф. М і к л о ш й ч (1813—1891) — віденський учений — плідно працював у галузі слов'янського мово-знавства. У 1850 р. виходить його «Фонетика І морфологія старослов'янської мови», де автор широко використовує матеріал інших слов'янських мов. Ф. Міклошич написав першу «Порівняльну граматику слов'янських мов» (1852— 1874). Перший том цієї праці, «Фонетика», надрукований у 1852 р.; другий, «Морфологія», у 1856 р.; останній, «Синтаксис», у 1874 р. «Порівняльна граматика» Ф. Міклошича (у російському перекладі — «Сравнительная морфология славянских языков», 1884—1888), у якій перше * місце відведено старослов'янській мові, побудована в плані опису окремих слов'янських мов. Аналіз фактів старосло-в'янської мови супроводжується аналізом фактів прасло-в'янської мови.

Вихід «Порівняльної граматики» мав велике значення, бо сприяв поширенню порівняльно-історичного методу в слов'янознавстві.

У 1875—1883 рр. Ф. Міклошич здійснює друге видання, значно перероблене й доповнене окремим томом, присвяче-ним словотворенню. Ця праця становить значний інтерес і для сучасних дослідників, особливо синтаксис і слово-твір.

Велику увагу приділив учений дослідженню лексики, в результаті чого з'являються у 1862—1865 рр. «Старослов'янсько-греколатинський словник», а в 1886 р. «Етимо-логічний словник слов'янських мов», який до останнього часу був єдиним повним етимологічним словником слов'-янських мов; однак він дуже застарів.

Одночасно з працями Ф. Міклошича з'являються дослі-дження німецького лінгвіста А. Шлей-хера (1821— 1868). Так, у 1852 р. була опублікована «Морфологія церковнослов'янської мови». Учений тут уперше для по-рівняльно-історичного вивчення старослов'янської мови залучає великий матеріал з литовської мови, що пізніше набуло широкого застосування в науці й допомогло у роз-в'язанні важливих проблем.

Питанням дописемного періоду слов'янських мов при-свячено «Короткий нарис доісторичної долі півнїчно-східного відділу індогерманських мов», який вийшов у росій-ському перекладі 1862 р.

70—90-ті роки XIX ст. характеризуються розвитком нового напряму у мовознавстві — молодограматизму, пред-ставники якого звернули увагу на вивчення живих