Нові ідеї знайшли відображення і в славістиці.

П. Ф. Фортунатов (1848—1914) застосував на практиці нові мовознавчі принципи у вивченні старосло-в'янської мови. Основними предметами його викладання були порівняльна граматика індоєвропейських мов, за-гальне мовознавство, а також фонетика старослов'янської мови у порівняльному плані.

Серед його праць найбільш оригінальним є курс лекцій з старослов'янської мови, читаний ним у 1888-1890 рр. Цей курс опублікований після смерті автора, - “Лексции по фонетике старославянського (церковнославянскього) языка» (1919). У 1957 р. вони були перевидані у другому томі “Избрынных трудов). З-пд пера його вийшли такі статті: “Состав Остромирова евангелия” (1903), “Старославянськое тъ в 3-м лице глаголов» (1908), «О происхождении глаголицы» (1913).

П. Фортунатов редагував видання ряду старослов'ян-ських пам'яток, працював у галузі слов'янської палеографії.

О. Л. Дювернуа (1840—1886) відомий у слов'ян-ському мовознавстві як автор праць і досліджень з порів-няльної слов'янської граматики, слов'янського словотвору, розвідок, присвячених старослов'янській мові: «О годе изобретения славянских письмен» (1862), «Практическое руководство к изучению наречий; старославянского, поль-ского, чешского» (1872).

А. С. Б у д и л о в и ч (1846—1908) займався переважно старослов'янською мовою, вивченням пам'яток. Він на-писав кілька праць, які заслуговують на увагу: «Исследо-вание языка древнеславянского перевода 13 слов Григория Богослова» (1871), «Славянская библиография» (1871), «Очерки этнографической и государственной истории югославян» (1878), «Начертание церковнославянской грамма-тики» (1883), «Общеславянский язык в ряду других ощих языков древней и новой Европы применительно к общей теории русского и других родственных языков» (1892). У цій праці він розглядає питання про праслов'янську культурну мову.

А. Вудилович у 1878—1882 рр. друкує велику працю (на жаль, вона не була завершена) — «Первобытные славяне в их языке, быте и понятиях по данным лексикальньш».

В. Ягич (1838—1923) — видатний представник сло-в'янської філології, хорват за національністю, автор бага-тьох досліджень із слов'янського мовознавства. Він зали-шив більше 600 праць з різних галузей: з мовознавства, літератури, етнографії, історії письма.

В. Ягич брав участь у виданні багатьох старослов'ян-ських пам'яток, які здебільшого мають його передмову або коментування тексту.

Починаючи з 1876р., В. Ягич видає «Архів слов'янської філології». Цей журнал відіграв важливу роль у справі вивчення слов'янських і старослов'янської мов.

У галузі старослов'янської мови В. Ягичу належать такі праці: «Отношение славянских наречий к церковнославянскому язику» (1881—1882), «Памятники глаголиче-ской письменности. Мариинское четвероевангелие» (1883),

«Четыре критико-палеографические статьи» (1884), «Вопрос о Кирилле й Мефодии в славянской филологии» (1885), «История славянской филологии» (1910), «Глаголическое письмо» (1911), «Рассуждения южнославянской й русской старини о церковнославянском язьіке» (1915), а також видана чеською мовою «Історія виникнення церковносло-в'янської мови» (1900, 1913).

І. О. Бодуен де Куртене (1845—1929), поляк з походження, більшу частину свого життя провів у Росії і зробив дослідження, які мають велике наукове значення. Серед праць ученого, присвяченим питанням слов'янського мовознавства, зокрема старослов'янській мові, можна на-звати такі; «Огляд слов'янського мовного світу в зв'язку з іншими індоєвропейськими (індогерманськими) мовами» (1884), «Сравнительная грамматика славянских языков» (1901 —1902), «Польский язык сравнительно с русским й древиецерковнославянским» (1912). У працях І. Бодуена де Куртене знаходимо ряд цінних думок щодо принципів структурно-типологічного вивчення слов'янських мов.

О. ї. Соболенський (1856—1929) — видатний вітчизняний лінгвіст, знавець слов'янських мов — пра-цював у галузі історії російської та інших східнослов'ян-ських мов, досліджував південнослов'янські мови. Певне значення в науці мала оригінальна робота О. Соболен-ського, видана під назвою «Древний церковнославянский язьгк. Фонетика» (1891), у якій учений детально описує за пам'ятками фонетичну систему старослов'янської мови, реконструює фонетику праслов'янської мови, користую-чись даними порівняльного мовознавства. Йому належить рад статей, присвячених старослов'янській фонетиці, до-слідження з палеографії та історії письма: «Звуки церковпославянского языка» (1889), «Церковнославянские тексти моравского пронсхождения» (1900), «Славяно-рус-ская палеография» (1908), «Кириллица й глаголиця» (1909), «Синайский требник» (1910), «Один из законов церковнославянского языка» (1910), «Образцы греческого письма по преимушеству IX—XI вв.» (1913). Остання праця має важливе значення при вивченні зв'язку кирилиці з грець-ким письмом.

П. О. Л а в р о в (1856—1929) залишив помітний слід в історії вітчизняного слов'янознавства. Він — відомий фахівець старослов'янської мови і давнього слов'янського письма. П. Лавров видав окремі пам'ятки і написав такі праці: «Обзор звукових й формальних особенностей бол-гарского язьїка» (1893), «Палеографическое обозрение кирилловского письма» (1914), «Кирило та Мефодій в давньо-слов'янському письменстві» (українською мовою, 1928), «Материалы по истории возникновения древнеишеи славянской письменности» (1930).

В. М. Щ е п к і н (1863—1920) дуже багато працював над старослов'янськими пам'ятками, старанно вивчав їх мовні особливості, деякі з пам'яток видав, напр., Савину книгу (1903). Він написав цінне дослідження «Рассуждение о языке Саввиной книги» (1898—1899), у якому дав ґрунтовний аналіз фонетики старослов'янської мови. Ви-вченню особливостей старих говірок, дослідженню фоне-тики та морфології середньоболгарської мови присвячена його праця «Болонская псалтьфь» (1906).

В. Щепкін працював і в галузі палеографії. Його «Учебник российской палеографии» не втратив свого значення й досі.

Г. А. І л ь ї н с ь к и й (1876—1938) належить до вче-них, які своєю невтомною працею сприяли розвитку сло-в'янського мовознавства. Він був одним з ініціаторів ство-рення нової галузі слов'янського мовознавства — грама-тики праслов'янської мови. «Праславянская грамматиказ (1916) — це твір, що містить багато фактичного матеріалу про фонетичну систему та граматичну структуру прасло-в'янської мови. Він відомий також своїми виданнями та аналізом давніх пам'яток: «Македонский листок. Отрьівок неизвестного памятника кирилловской письменности XI— ХП вв.» (1906), «Македонский глаголический листок» (1909), «Грамоты болгарских царей» (1911), «Охридские глаголические листки. Отрывок древнецерковнославянского евангелия XI в.» (1915). Автор