В. Вондрак (1859—1925), чеський славіст, багато працював над виданням старослов'янських пам'яток, окремі з них досліджував: «Дослідження старослов'ян-ської мови» (1890), «Фрейзінгенські пам'ятки, їх виник-нення і значення в слов'янській писемності» (1896), «Про походження Київських листків І Празьких уривків» (1904).

Значне місце серед його досліджень посідає «Граматика староцерковнослов'янської мови» (1900; друге видання — у 1912 р.). Цінність цієї праці полягає в тому, що вона включає старослов'янський синтаксис. Найбільше значення для науки має двотомна книга «Порівняльна грама-тика слов'янських мов», І—II (1906—1908; друге видан-ня—у 1924—1928 рр.).

Словенець В. О б л а к (1864—1896) працював у галузі старослов'янської мови. Йому належать розвідки «Про становлення старослов'янської мови», «Про батьківщину старослов'янщини». У праці «Дослідження македонських говорів» (1896) автор показав, що багато особливостей го-вірок сіл Сухо і Високо, розташованих на батьківщині Костянтина і Мефодія (біля міста Солунь), збігається з головними рисами старослов'янської мови. Ця моногра-фія відіграла вирішальну роль у спростуванні паннонської теорії походження старослов'янської мови й утвер-дження теорії про староболгарську основу її.

А. М е й є (1866—1936) — французький лінгвіст із сві-товим ім'ям, який багато зробив і в галузі слов'янського мовознавства. Уже в перших працях він звертається до вивчення слов'янських мов, зокрема старослов'янської. Його праці «Дослідження вживання знахідного-родового відмінків у старослов'янській мові» (1897), «Розвідки з етимології та словникового складу .старослов'янської мови» (1902, 1904) присвячені категорії Істот і вивченню виду дієслів у старослов'янській мові, проблемі слов'ян-ської етимології, словотворенню та іншим питанням, пере-важно пов'язаним з лексикою.

Н. В а н - В е й к (1880—1942) — голландський лін-гвіст, який займався найрізноманітнішими питаннями сла-вістики. Важливе місце в його науковій діяльності посі-дає вивчення давньої слов'янської писемності і старосло-в'янської мови. Він написав розвідки, присвячені багатьом явищам старослов'янської мови: «До старослов'янського Іь» (1915), «До питання про старослов'янські напівголосні» (1920—1924), «Про зникнення епентетичного 1 у церковно-слов'янській мові» (1921 —1922), «До складу староцерков-нослов'янського Супрасльського кодексу» (1925), «О судьбе звука dz в древнецерковнославянском языке» (1925—1926), «Розвиток голосних е, а (ja) в болгарській мові» (1927),. «Так звані ітеративні дієслова і вираження повторної дії в старослов'янській мові» (1927), «Про вживання пер-фекта й аориста в старослов'янській мові» (1933).

Як наслідок багаторічної діяльності Ван-Вейка з'явля-ється фундаментальна праця «Історія староцерковносло-в'янської мови» (1931), що має велике наукове значення. У цій книзі зібрано значний і старанно систематизований

фактичний матеріал із старослов'янських і почасти цер-ковнослов'янських пам'яток. У російському перекладі праця вийшла під назвою «История старославянского языка» (1957).

Р. Н а х т і г а л (1877—1958) — словенець з похо-дження, який працював над різноманітними питаннями слов'янського мовознавства. Він цікавився виникненням та розвитком найдавнішої слов'янської писемності, резуль-татом чого е розвідка «Нариси з питання про походження глаголиці» (3943).

Центральне місце серед праць Р. Нахтігала посідає дослідження в галузі старослов'янської мови І писемності. Вчений досліджує Сінайський требник (перша публікація з'являється в 1925 р.), видає повний текст цієї пам'ятки з коментарями (1941—1942).

Цікавився дослідник і слов'янською палеографією. Він висловив ряд слушних думок з приводу походження гла-голиці.

Його праця «Слов'янські мови» (1938; друге видання — у 1958 р.), що вийшла в російському перекладі «Славянские язьїки» (І963), являє собою коротку порівняльну фо-нетику і морфологію слов'янських мов, де широко залучені матеріали всіх слов'янських мов, у тому числі й старосло-в'янської.

А. В а й а н (1893) — французький славіст, учень А. Мейе, досліджував історію сербохорватської мови, видав ряд пам'яток, написав багато статей ї граматику сербохорватської мови (разом з А. Мейє). Його перу належать великі праці:. «Підручник старослов'янської мови» (1948), в російському перекладі книга називається «Руководство по старославянскому языку» (1952), що являє собою описову граматику старослов'янської мови. Фоне-тиці тут відведено небагато місця. Головна увага приділя-ється морфологічній системі мови, для чого залучений великий фактичний матеріал. Синтаксису старослов'ян-ської мови відведено менше місця (один розділ), але питання синтаксису розкидані в інших параграфах і розділах з морфології у вигляді окремих зауважень. Ця моногра-фія характеризується ще й цікавими самостійними спосте-реженнями автора над старослов'янськими текстами.

Т. Лер-Сплавінський (1891 —1965) — поль-ський лінгвіст - написав багато розвідок і ґрунтовних монографічних досліджень з актуальних питань слов'ян-ського мовознавства. Одночасно займався питаннями старослов'янщини. У працях «Нарис граматики староцер-ковнослов'янської мови» (1923; третє видання — у 1950 р.) і «Нарис граматики староцерковнослов'янської мови на порівняльному тлі» (1949) вчений виклав своє розуміння граматичної будови старослов'янської мови.

Польський лінгвіст М. М а л е ц ь к и й (1903—1945) досліджував південнослов'янські діалекти. Вченого ціка-вили окремі питання старослов'янської мови, яким він присвятив такі розвідки: «Чи св. Кирило і Мефодій були греками чи слов'янами?» (1946), «Про батьківщину старо-церковнослов'янської мови» (1945), «Найдавніша літера-турна мова слов'ян» (1947).

Значний вклад у розробку науки про старослов'янську (староболгарську) мову внесли болгарські вчені. У зв'язку з цим не можна не згадати славіста М. С. Дринова (1838—1906), який багато уваги приділив історії болгар-ського народу, болгарській мові, етнографії: «Із болгар-ської писемності» (1889), «Новознайдений напис в Окрідській св. Софії» (1890) та Ін.

В. Ц о н е в (1863—1926) займався історією болгарської мови, видавав тексти пам'яток. Його перу належать такі праці й розвідки: «Вступ до історії болгарської мови» (1901), «Класифікація болгарських писемних пам'яток від найдавнішого часу до кінця XVI ст.» (1905), «Які ново-болгарські