Реферат з мовознавства

Умови розвитку української мови у ХІХ – ХХ століттях

План:

І. Роль мови в житті народу.

ІІ. Розвиток укаїнської мови за два останні сторіччя:

1. Репресійні заходи російського уряду щодо української мови в

ХІХ сторіччі:

а) Валуєвський циркуляр;

б) Емський указ;

в) інші заборони та укази.

2. Праця письменників на ниві рідної мови.

3. Значення Шевченкового слова для розвитку рідної мови.

4. Умови розвитку української мови у ХХ столітті:

а) становище рідної мови за комуністичного режиму;

б) сучасна мовна ситуація в Україні.

ІІІ. Віра в безсмертя “народної душі”.

Воскреснемо, брати і сестри, бо земля наша, хоч і розіп’ята на хресті історії, але свята...

Воскреснемо! Бо світить нам у віки пророцтво Тараса: “Не вмирає душа наша, не вмирає воля”…

М. Грушевський

Нація – найвища форма організації суспільства. Саме в нації створюються умови для повного розкриття життєвих сил та можли- востей окремої людини. Саме приналежність особистості до нації, її почуття самосвідомості та любов до батьківщини, століттями надиха-

ло її на великі подвиги та самопожертву. Найважливішою ознакою нації є мова. Саме вона вирізняє її з-поміж інших. Кожна з мов є унікальною та не повторною, гідною досліджень та вивчення.

За часи національного відродження та відновлення української державності помітно зріс суспільний інтерес до історії України, особливо до походження та розвитку української мови як головної ознаки нашої нації. То що ж таке “мова” і звідкіль вона походить? Над цим питанням важ багато років б’ються науковці. Найбільші внески зробили видатні вчені М.Грушевський, М.Костомаров, О.Потебнін, А Кримський та багато інших. Мова належить до так званих вторинних систем. Вона існує не сама по собі, а в людському суспільстві, важливою складовою якого вона є. З матеріального погляду в мові, що реалізується в мовленні, немає нічого крім звуків, які комбінуються у слова, речення тощо. За цими комбінаціями скривається величезний світ значень – фонетичих, лексичних, граматичних, стилістичних. Саме в них відображені знання народу про світ, його структуру, ставлення людей до нього. Пізнання світу відбувається через мову. Мова – найважливіший засіб спілкування.

Завдяки мові ми передаємо свої емоції, почуття, переживання та побажання. Мова – явище суспільне. Вона виникає, розвивається, жи-

ве і функціонує в суспільстві. Між мовою і суспільством існує взаємний зв’язок: не лише загибель суспільства веде до загибелі мови, але й загибель мови веде до зникнення суспільства, що не вберегло свою мову.

Але ж звідки походить наша мова? Відповісти на це питання бралося багато дослідників – істориків. Всі дослідження показали, що наша мова походить від старослов’янської. Лінгвісти почали досліджувати мову на основі давньої писемності. Особливу увагу лінгвістів привернув давньоруський період, протягом якого формувалися численні діалектні риси у фонетиці, в акцентології, граматиці, словотворі лексиці й стилістиці, які на кінець ХІІст. стали розрізнювальними ознаками окремих східнослов’янських мов. До цього дослідники вважали, що на східнослов’янських землях існувала єдина мова без суттєвих діалектів. І лише в період феодальної роздробленості, в період послаблення зв’язків між давньоруськими землями з’явились сучасні мови. Проте з нагромадженням фактів та матеріалів, що заперечували цю гіпотезу погляди на походження мови змінилися. Ставало дедалі ясніше, що характерні особливості, необхідні для статусу самостійних мов, у тому числі й української, формувались на Русі дуже повільно й несинхронно, починаючи ще з праслов’янського періоду, який закінчився в І тисячолітті н. е., і були зумовлені як внутрішніми законами мовного розвитку, так і позамовними чинниками. Першим грунтовим дослідженням з історії фонетики української мови, де порушується питання про час її формування, була праця П.Г. Житецького “Очерк звуковой истории малоруского наречия”, надрукована 1876р. в київських “Университетских известиях”. У ній вчений дійшов висновку, що основні риси українського вокалізму (тобто системи голосових звуків) визначилась уже в ХІІ – ХІІІ ст.

З погляду на сучасне становище мови зразу і не скажеш про її болюче минуле, про столітні намагання знищити, викорінити її з пам’яті людей, як щось огидне та не потрібне. Проти мови, як самого сполучення слів, нічого не мали. Знищити хотіли сам народ, націю, а знищення мови було б вирішальним та найболючішим ударом до здійснення цього жахливого плану. Наш народ хотіли поневолити, напевно, тому, що вбачали в ньому гідного конкурента та, можливо, майбутнього правителя Європи. Тому всі сусідні держави намагалися нас знищити. Особливо до цього доклала зусиль сусідня держава Росія.

Проти України застосовували лінгвоцид. Лінгвоцид (мововбивство) – це свідоме, цілеспрямоване нищення певної мови як головної ознаки етносу – народності, нації. Лінгвоцид спрямовується, в першу чергу, проти писемної форми мовлення. Кінцевою