тільки невігласи та колонізатори. В цей час жив і творив Тарас Шевченко та його поплічник Іван Котляревський, який не соромився писати живою українською мовою. Саме він вперше видав свою книжку “Енеїду” не латиною чи літературною мовою, а мовою, якою спілкувався весь народ України. Також в цей час творили Григорій Квітка – Основ’яненко, Пантелеймон Куліш, Марко Вовчок та багато інших.
Най яскравішою постаттю цієї доби був Тарас Шевченко. Він творив і надихав інших письменників. Але що ж було натхненням самого автора? Його надихала на плідну працю Україна, її багата природа, і, нажаль, поневолений, зігнутий під панським бичем український народ. Шевченко, як вірний син своєї батьківщини, не міг спокійно дивитися на тяжке становище народу. Він пробуджував у народу почуття самосвідомості, намагався пробудити в ньому волелюбність, закликати на боротьбу. І все це він робив за допомогою слова. Саме Шевченко підніс розвиток мови на такий високий рівень. Він підніс її високо в гору, дістав з глибин людського забуття та зневаги. Він виніс її в світ . Шевченко не соромився цієї “холопської” мови, не боявся знущань та наруги з боку Росії. Не боявся Шевченко й арештів й цькувань, не піддавсь й на солодку спокусу грішми та владою. Не зрадив він її, не відцурався, а до самої смерті був з нею. Хіба можна уявити Шевченка без України, або ж Україну без Шевченка. Вони доповнюють одне одного, становлять частинку одного цілого. Звичайно значення Шевченківського слова для Української мови надзвичайне. Про нього можна говорити тижнями. Я без вагань можу сказати, що завдяки саме Шевченку зараз наша держава незалежна. Завдяки йому у нас є власна мова, яку витягли з прірви забуття українські патріоти, ладні на самопожертву. Хоча наша країна й не найперша в світі за розвитком технологій.Я сьогодні можу з гордістю сказати: “Я – українка, я маю честь жити в країні за яку боровся Шевченко, жити на землі, за яку колись Шевченко віддав все: здоров’я, роки життя за гратами, свою любов та все, що він мав на цьому світі”. Він щиро кохав Україну. Мабуть вона і стала йому тією дружиною, яку він так хотів мати, і якої так і не мав. Всі, хто заглиблюється в творчість Шевченка проймаються цією любов"ю. Вони розкривають все нові й нові грані Шевченківської творчості, такої геніальної та неповторної.
Велика Жовтнева соціалістична революція визначила головний напрям розвитку української радянської літератури. В гострій ідейній боротьбі українська література утверджувалась на позиціях комуністичної партійності, народності й пролетаріатного інтернаціоналізму. Характер формування методу соціалістичного реалізму, становлення творчих індивідуальностей, розвиток стилів, жанрів і форм, особливості взаємодії традицій і новаторства перебували в безпосередній залежності від суспільно – політичних і культурних ситуацій складного історичного процесу.
Пафос утвердження соціалістичних ідей, боротьби проти націоналістичної контрреволюції і білогвардійщини на сам перед виявився у масовій політичній поезії і сатирі, у самодіяльності робітників, селян і червоно армійців. Пошуки форм відображення революційної дійсності вело на Україні молоде покоління поетів і прозаїків: П. Г. Тичина, В. М. Блакитний, В. Г. Чумак, І. Ю. Кулик, Мирослав Ірчан, В. М. Сосюра, А. В. Головко, Є. М. Григорук, В. Л. Поліщук, М. І. Терещенко, Г. М. Косинка. Були й письменники, які свій творчий шлях розпочали незадовго до перемоги Великого Жовтня: С. В. Васьльченко, Я. А. Мамонтов, І. А. Кочерга, М. Т. Рильський, Д. Ю. Загул, Г. М. Хоткевич, Я. Г. Савченко, О. А. Слісаренко, М. В. Ярошенко, К. Р. Анещенко. Уже в роки громадянської війни почала формуватися нова літературно – художня преса, на сторінках яких друкувалися твори митців з народних мас. Перший радянський літературно – художній журнал “Мистецтво” вийшов у травні 1919р. Вийшли перші книги української радянської поезії – П. Тичини, В. Чумака, В. Блакитного, І. Кулика, М. В. Семенка та ін. Починаючи з 1922 утворюються чисельні літературні угрупування та спілки.
Українці боролися за свою мову та місце з–поміж інших мов російський уряд більше не міг придушувати мову, він не зміг з’єднати Україну разом з Росією, тому пішов на поступки.
Після багатьох років нещадних знущань та намагань знищити все, що стосувалося України, нарешті здійснилася мрія багатьох українських гетьманів, патріотів та великого Кобзаря. Нарешті Україна стала вільною, незалежною ні від кого. Хоча, багато вікові поневір’яння залишили свій відбиток на розвитку незалежної тепер країни: практично вся східна Україна розмовляє російською мовою. Колишній презедент Л. Кучма навіть намагався ввести російську мову другою державною мовою. Але хіба ж до цього ми йшли, хіба за це боролися? Будучи вільним народом ми все ж залишилися посіпаками Росії, ми залежемо від неї, залежать всі наші політики, залежать тільки від грошей. Вони женуться за такими низькими цілями. Для них не лишається нічого святого, вони ладні продати все. Але народ обманути не можливо. Він бачить таких мізерних людей і бориться з ними. Ось наприклад 2004 -2005рр. Люди не витримали цих фальсифікацій, не змирилися з тим, що ними будуть знову керувати бандити і злодії, піднялися на боротьбу, повстали. Народ висунув гідних людей для управління державою, гідних синів свого народу. Таких як В. А. Ющенко. Під їх проводом Україна піде в майбутнє. У них є багато роботи. Потрібно підняти з руїн Батьківщину, повернути те, що колишні “люблячі