Розвиток літератури народною мовою від кінця XVIII ст. відбувався в двох напрямах: бурлескно-сатиричному і ліричному. Найвищим виявом першого напряму стала «Енеїда» І. Котляревського. Вона відбила народну мову колишньої Гетьманщини, причому не тільки селянства і простого козацтва, але й козацької старшини, тобто новосформованого українського дворянства. «Енеїда» засвідчила потенційну можливість української мови бути знаряддям перекладу з класичних мов. І хоч це був стиль бурлеску, але він показав невичерпні багатства українського народного словника. У поемі відбито побутову лексику (баклажок, барильце, гринджолята, клубок, комин, кубок, кухлик, ложка, макогін, миска, мітелка, ніж, носатка, ослін, пляшечка, посуда, припічок, рушник, світелка, сковорода, сулія, тарілка, тиква, торба, філіжанка, хата, шальовка та ін.), назви страв (баба-шарпанина, борщ, бублики, борщ до шпундрів з буряками, буханці з кав’яром, варенички пшеничні білі, галушки, грінки, гречані з часником пампухи, гуси, глід, свиняча голова до хріну, зубці, кав’яр, капуста, кваша, кисіль, книш, ковбаса, кислиці, коржики, коржі, козельці, крохмаль, куліш, кури до софорку, лемішка, локшина, лизень телячий, макуха сім’яна, мандрики, огірки, оселедець, полуниці, зразова до рижків печінка, посілне з ушками, печеня, печена з часником свинина, путря, редька, рогіз, сало, саламаха сластьони, стовпці, сухарі, тетеря, терн, хрін з квасом, часник, шулик медовий, юшка з хляками, в юшці потрух з галушками, яєшня, крутії яйця з сирівцем та ін.), напоїв (брага, винце, горілка, деренівка, кримська дулівка, що то айвовкою зовуть, медок, пиво чорнеє з лимоном, пивце, ремське з курдимоном, сивуха та ін.). Убрані герої «Енеїди» звичайно ж в український одяг. Особливо багато представлений гардероб української шляхтянки: дульєт, запаска, капот, ковтки, кораблик, кораблик із соболей, корсет, кунтуш з усами люстровий, намисто, охват, очіпок грезетовий, плашок з вибойки, спідниця, стьонжки, шнуровка, шушон єдамашковий, юпочка і под. Скромніше виглядає чоловіче спорядження: гаманець, губка, кремінець, кресало, люлька, каптан, кожух, онучі, постоли, пояс, сап’янці, свита/свитка/свитина, сорочка, чоботи, шапка, штани і т. ін.

Мова «Енеїди», а також «Наталки Полтавки» ввібрала в себе лексику, зв’язану з народними звичаями. Тут і народні пісні (весільні пісеньки, колядки, Про Сагайдачного співали, Либонь співали і про Січ), ігрища (в хрещика, в горюдуба, в джгута, в хлюста, в візка, у ворона, в тісної баби), і танці (журавля скакали, садив гайдука, гоцака і под.). Збереглася в пам’яті ще й військова (козацька) лексика: старі чини/звання (асаул, атаман, бунчуковий, військовий, значковий, козак, полковник, пушкар, сотник, хорунжий), з’явилася й новітня лексика цього значеннєвого поля (кригсцальмейстер, пров’янтмейстер, ратник), військові одиниці (депо пушкарське), назви зброї (булдимка, гаківниця, гармата, гвинтівка, збруя, келеп, кладенець, оружина, палаш, панцир, піка, ратище, рушниця, спис, флинта, фузія, шабля, шишак, щит, яничарка). Цікавою є лексика для позначення назв народів. Дотримуючись сюжетної лінії Вергилієвої «Енеїди», І. Котляревський не може оминути греків, троянців, латинян, сицилійців, рутульців, аргавців, сакранців, лабиків, аркадян та інших давніх народів. Але ж Еней був козак! Тому етнічна карта Європи і передньої Азії передається такими словами, як гишпанець, голландці, датчанин, жид, італіянець, литва, лях, москаль, португалець, прус, татарва, турчин, француз, цесарці, чухонці, шведин, швейцарці. Що ж до давніх народів, то вони, за Котляревським, входили в число козаків: Були аврунці, сидицяне, калесціі ситикуляне І всяких-разних козаків (Котл., 158). Те саме з власними назвами. З одного боку, це боги-олімпійці з їх латинськими (іноді і грецькими) іменами (Юпітер-Зевс, Юнона, Нептун, Венера, Еол, Меркурій, Марс, Ганімед, Феб та ін.), історичні й міфічні особи греко-троянського і латинського походження (Дідона, Еней, Каїн, Купідон, цар Ацест, Анхіз, Абсент, Ентелл, Дарес, Сівілла, Орфей, Геркулес, Вергілій, Латин, Мерика, Фавн, Амата, Турн, Лавися, Іул, Евандр, Паллант, Іракл, Мезентій, Цібелла, Евріал, Низ, Прометей, Авант, Астур та ін.), з другого — троянці з українсько-козацькими іменами: Знайшов з троянців ось кого: Педька, Терешка, Шеліфона, Панька, Охріма і Харка, Леська, Олешка і Сізьона, Пархома, Їська і Феська, Стецька, Ониська Опанаса, Свирида, Лазаря, Тараса, Були Денис, Остап, Овсій (Котл., 100). Мова «Енеїди» засвідчує, що в тодішніх вищих колах України були вже поширені імена по батькові: Іул Енейович, Паллант Евандрович, Тезейович пан Іполит. Трапляються прізвища на -енко, утворені від грецьких власних імен: Агамемноненко Галес, Тигренко із Стехівки. Явно до українського ономастикону прив’язані прізвища типу Покотиллос, Караспуло. Ойконімія перегукується з оригінальним текстом «Енеїди»: Італія, Карфаген, Олімп, Рим, Сицилія, Тібр, Трояча ін. Однак немало тут і таких назв, які пов’язані з Україною і навколишніми країнами: Чи риби з Дону везете; Бував і в Шльонскому з волами; під Бендер’ю воювали; роменський тютюнець; Польща; Гетманщина; Тула; Було, полковник так Лубенський Колись в Полтаві полк веде; Кубань; Дністер; Запорозька Січ; Шведська могила; Глухов та ін. Представлені в поемі й назви сіл, що розташовані близько Полтави: Ну, взяв би Муньку або Прісю, Шатнувсь то в сей, то в той куток, В Івашки, Мильці, Пушкарівку, І в Будища, і в Горбанівку, Тепер дівчат хоть гать гати