Львівські майстри і далі продовжували працювати в техніці деревориту, вправно використовуючи всі його можливості.

Серед львівських майстрів цього періоду чи не перше місце належить талановитому граверові на дереві, міді та офорту Никодиму Зубрицькому, який залишив дуже багату творчу спадщину. Не було на той час жодної друкарні на Україні, де б не виходили книги з його ілюстраціями. Зубрицькому притаманний лаконізм, образність, впевнений малюнок, оригінальні композиції, яким він надає величності й монументальності або документальної вірогідності архітектури та ландшафту. Його “Облога Почаєва турками” – один з найкращих зразків батального жанру в тогочасній гравюрі.

Гравери першої половини 18 ст., і в першу чергу Козачковський, любили зображати пейзажі, кохалися в пластичній виразній формі, вишуканих динамічних композиціях. Цим вони справили значний вплив на одного з найобдарованіших майстрів української гравюри – Григорія Левицького.

Григорій Кирилович Левицький народився близько 1697 р. в с. Маячка на Полтавщині, помер там же 1769 р. Граверського мистецтва навчався у Вроцлаві. Здобув високу освіту, оволодів грецькою, латинською,польською та німецькою мовами.

Вправний рисувальник, майстер композиції, Г. Левицький мав бездоганний смак. Продовжуючи справу Олександра та Леонтія Тарасевичів, І. Щирського, А. Козачковського, він блискуче поєднав у своїй творчості досягнення західноєвропейського та українського мистецтва.

Один з кращих його творів – теза на честь Рафаїла Заборовського, київського метрополита, мецената і знавця мистецтва. Цей величезний мідьорит поділено по вертикалі на дві бічні вузькі й середню широку смугу. На бічних зображено чотирнадцять сюжетів у клеймах з київськими краєвидами – Подолу, горішнього Києва, Києво-Печерської лаври, будинку Академії – та різні алегорії наук. У середнику внизу навколо картуша награвірувано чотири алегоричні жіночі постаті, що персоніфікують окремі галузі знання. Над картушем – герб Заборовського, ще вище – його портрет. У завершенні вміщено скрижаль, від якої розходяться промені. Краєвиди Києва, його архітектурні пам”ятки зображені документально точно, а постаті навколо картушів – з винятковою різноманітністю й пластичністю, з гармонійним і декоративним світлотіньовим візерунком. Уся композиці перейнята пафосом звеличення людської діяльності, розуму. В яскравих образах Левицький прославляє мудрість, освіту й науку як найвищий прояв гуманізму своєї доби.

Впливу творчості Г. Левицького зазнало чимало майстрів середини 18 ст. Серед них слід назвати Макарія, який разом з Левицьким виконував гравюри до “Діяній і посланій апостолів” (Київ, 1738, 1752).

Вплив Г. Левицького відчутний і в оздобленні Євангелія (Київ, 1759) та “Діяній апостолів” (Київ, 1784), над гравюрами до яких працювало кілька майстрів. Серед них близькі між собою за манерою виконання Філалет та Іриней.

У київських виданнях 1740-1760-х років з”являється багато нових оригінальних ілюстрацій та сюжетних заставок в Тріодіоні (Київ, 1761) або в Псалтирі (Київ, 1742). Форма заставок найрізноманітніша, вони мають вибагливі орнаментальні обрамлення, в яких вміщено найчастіше одну, зрідка дві сцени. Розміщений симетрично густий рослинний орнамент наритовано з великою експресією. В кінцівках з”являються сюжетні елементи. Симетрія часом буває прихованою. Незважаючи на маленькі розміри заставок із сюжетними сценками, майстер зумів передати скупими художніми засобами складну гаму почуттів і різні відтінки настрою персонажів.

Усім заставкам Часослова властиві своєрідні густі рослинні орнаменти. Їх завитки ніби перебувають у русі, вони, мов хвилі об скелі, б”ються довкола середників із сюжетними сценами. Своїм декоративним ладом, органічним поєднанням декоративних і сюжетних елементів, драматизмом, високим гуманістичним пафосом ці ілюстрації залишають незабутнє враження.

Серед чернігівських граверів цієї доби одним з кращих був Я. Таляревський. Він досконало оволодів технікою офорту і добре знався на можливостях цієї техніки.

У чернігівських друках можна зустріти гравюри й іншої манери , для якої характерна ще більша густота штриха і скупо кинуті білі плями світла: “Різдво Богородиці” (Анфологіон,1735). Ці твори, хоча й не відзначаються віртуозністю виконання, однак своєю експресією полишають глибоке враження. У такій манері виконано гравюри Талясевським до “Правил ко святому причащенію” (1750,1758), “Анфологіона…” (1753), Требника (1754), Псалтиря (1755) та Михайлом Чернявським, що послідовно дотримувався цих естетичних засад.

Якщо наприкінці 18 ст. ні Унівська, ні Львівська друкарні не дали з мистецького боку чогось визначного, то з Почаївської вийшло кілька гарно оздоблених книг та чимало листів – окремих гравюр не тільки на релігійні, а й світські сюжети.

Серед сюжетних заставок привертають увагу твори Йосипа Гочемського (працював у 40-70-х роках 18 ст.) до Євангелія (1759), в яких між орнаментальним оточенням і сюжетним середником межі нечіткі, через що вони сприймаються як єдина сюжетно-декоративна цілість. Книжки Почаївської друкарні відрізняються різноманітністю в оформленні.

Найбільш витончена й поетична гравюра Й. Гочемського присвячена євангелісту Іоаннові. Він зручно сидить на схилі пагорба, поринувши в свої роздуми. На устах його ледь помітна усмішка, радість творчості. Лівою рукою він тримає розкриту книгу, а права лежить на коліні. Поза легка і разом з тим енергійна. Ще мить – і він почне писати або у творчому піднесенні встане, щоб трохи притамувати ходою хвилювання, втишити рій думок. За Іоанном, з правого боку,-- кілька дерев. Між ними і євангелістом його символ – орел, що тримає каламар у дзьобі. Малюнок відзначається тонким майстерним штрихом, співучістю ліній, що невимушено й точно