Заграли партійні страсті.

В ослячій курії тоді

Старі каплії були в силі;

Чорно-червоно-золоті

Кокарди вони носили.

Було, щоправда, серед ослів

Прокінське угрупування,

Та всі боялись старих капліїв

І їхнього репетування.

Коли ж хтось висунути посмів

Конячу кандидатуру,

Обрізав його один з капліїв:

«Ах ти ж, продажна шкура!

Продажна ти шкура, либонь байстрям

І мати тебе вжеребила…

А хто в тебе мати — сказати страм:

Ледача французька кобила.

А може, ти в зебринім череві ріс,

Бо й масть у тебе зебрейська,

Та ще й гундосиш якось крізь ніс

З-єгипетська чи з-єврейська.

Авжеж, ти чужинець, та ще й кар’єрист,

Хіба ж ти збагнеш душею

Ослячої вдачі містичний зміст,

Осляцтва величну ідею?

Мене ж понад усе втіша

Якраз самобутність ослина;

Ослина у мене і дума, й душа,

І кожна в хвості волосина.

Не римлянин, не слов’янин —

Осел я щиро німецький,

І предки мої, усі, як один,

Були осли здоровецькі.

Вони не кохались в крутні і в бридні,

І в гречку не скакали,

А вірно й смирно день при дні

Мішки до млина таскали.

І предки ті не вмерли, ні —

В труні лиш їх бренні кожі,

Самі ж вони в небес вишині

Вже праведники Божі.

О преподобні отці-осли!

Ми будем як ви, достоту,

І з шляху чеснот, яким ви йшли,

Не звернемо ми ні на йоту.

Найбільше щастя — буть ослом,

Каплійського коліна,

А найпочесніший диплом —

Це метрика ослина.

Мій батько був німецьким ослом,

І цим я по праву горджуся,

Ослинно-німецьким молоком

Мене згодувала матуся.

Я єсть осел і тому ціню

Над всяке інше багатство

Я рідну ослину старовину

І взагалі осляцтво.

І я осел, і ви осли,

Осла й королем призначим!

Борімся за те, щоб осли були

Владиками в царстві ослячім.

Ми всі осли. І — я! І — я!

Кінві не скорити нас зроду!

Ми королем оберем каплія

Ослиного чесного роду».

Так закінчив патріот. І вмент

Осли заплескали в підлогу.

Національний елемент

Торжествував перемогу.

Осли увінчали дубовим вінком

Трибуна ослиного стану,

А він блаженно виляв хвостом,

Мов дякував за шану.

Переклад Миколи Лукаша