„Логічні місточки” – це речення або кілька речень, які у своїй смисловій структурі мають елементи попереднього тексту й елементи наступної частини. Такими „місточками” можуть бути й риторичні питання, оклики, ствердження. До речі, така логічна структура може поєднувати антонімічні, несумісні поняття – для підсилення думки учня. При використанні „логічних місточків” буде вмотивованою певна тавтологія – повторення слова або групи слів, вживання синонімічних понять тощо. Часто буває, що „логічний місточок” прокладається від однієї частини до кількох (на зразок однорідної підрядності в синтаксисі складного речення).

Покажемо на прикладі, як працюють такі „логічні місточки” у творі „Проблема відповідальності за долю України у творах українських письменників”:

Народ… Це поняття кожний сприймає по-різному і розуміє по-своєму: хтось – як сірий байдужий натовп, керований на добро чи зло верховними вождями, а хтось – як сукупність людських особистостей, чия думка і праця є ґрунтом для добробуту і щастя наступних поколінь. І кожний на власний розсуд приєднує себе до того чи іншого стану. Звичайно, легше жити, коли за тебе думають і діють інші. Проте нічого не віддавши Батьківщині, не дбаючи про її майбутнє, чи можна вважати себе громадянином?

Бути громадянином – це бути відповідальним за все, що було, є і буде на рідній землі. Мабуть, найгостріше це відчувають поети, яких в усі часи називали совістю народу. Будучи завжди на вістрі часу, вони першими бачили і говорили про найболючіше: пригнобленість рідного краю, занепад культури, мови, руйнування соборів – історичних пам’яток і соборів людських душ, зелених соборів України – заповідних смарагдових куточків України. Це їх голос будив свідомість тих, чия єдина турбота – „це хліб і гріш на чорний день” (Олександр Олесь). Це вони били у набат пам’яті, нагадуючи нам, хто ми, „чиї сини, яких батьків, ким, за що закуті” (Тарас Шевченко). Це їм, лицарям духу, що всупереч Валуєвському циркуляру, Ємському указу, горезвісній політиці Радянської держави, спрямованій на „злиття націй і культур”, їм, що піднялися на Голгофу соловецьких і магаданських концтаборів, вдячні ми сьогодні за збереження рідної мови та національної самосвідомості.

Сучасне життя, бурхливе й динамічне, знову і знову ставить людину перед проблемою вибору, покладаючи на неї і наступні покоління відповідальність за прийняте рішення. На жаль, людина у своїй діяльності часто буває нерозумною, і тоді трапляється лихо.

Згадаймо, як у 30-ті роки ідея індустріалізації захопила країну. Мрії про підкорення природи здавалися такою близькою реальністю!

Шумливі скелі розлетяться в прах,

Як вірні коні, запряжуться води,

І ти, людино, в себе у ногах

Побачиш постать гордої природи, –

так відобразив 1931 року Максим Рильський тогочасне ставлення людини, суспільства до природи. Проте вже тоді прозвучало попередження Павла Тичини: „Ніколи, як з вогнем, з ідеями не грайся!”

Засліплені успіхами гірких (у майбутньому!) перемог, люди і далі засівали землю залізом:

Як шалено росте залізо,

Лізе в танки, в ракети, в броню.

Лізе в тіло і в душу лізе.

Чим цей ріст його зупиню?! –

таке питання ставить собі не тільки І.Драч у поезії „Залізо”, воно болюче для кожного, хто відчуває себе відповідальним за збереження рідної землі [15, 31 – 32].

Після всіх проведених робіт (визначення структури, написання вступу, складання плану, створення основної частини, висновків та проведення „логічних місточків”) твір можна вважати написаним – але тільки в чорновому варіанті.

Головним завданням учителя на цьому етапі є дати учням зрозуміти, що чернетка – це одна з запорук високої якості написання твору. Варто дати вихованцям кілька порад щодо роботи в чернетці та редагування твору.

Не треба боятися робити закреслення. „Черкати треба багато, чим більше, тим краще. Писати без викреслювань не можна. Людина повинна непокоїтися, якщо на сторінці вона не знайде жодного місця, яке можна було б закреслити або виправити” (Л.Толстой).

„Писати добре – це викреслювати погано написане” (А.Чехов).

Пиши на одному боці аркуша. Є така форма складання частин твору, яка називається „рікле” – різати, клеїти. Іноді треба вирізати якусь частину твору й переставити її на місце, яке їй більше підходить за логікою. Якщо ж текст написано з двох сторін аркуша, таку операцію виконати не можна.

Пишучи в зошиті, заповнюй лише праву частину подвійного аркуша: ліворуч буде зручно вписувати вставки (якими вони б не були великими за обсягом), потім стрілкою вказується місце у творі, куди слід вставити цю частину.

Залишай просвіт між рядками: так і читати зручніше, і можна вписати маленьку вставку.

Залишай поля – для нотаток та інших позначень. На полях також можна вписувати проти кожної частини назву пункту плану, якого вона стосується, – для контролю: чи відповідає текст плану.

Дотримуйся абзаців. Це допоможе відстежувати логічність і послідовність викладу.

Перед кожною частиною став її номер за планом.

Між окремими частинами роби більший відступ.

Пронумеруй сторінки – це допомагає чітко організувати процес роботи над твором.

Напиши твір на чернетці, відклади його принаймні на 2-3 дні. Побачивши твір через деякий час новими очима, ти знайдеш недоліки, які не помітив раніше.

„Закінчивши будь-яку річ, я зачиняю її в шухляді, через кілька днів виймаю і відразу бачу недоліки, попередньо ховалися” (В.Маяковський) [23, 70].

Твір написано, але варто знову повернутися на його початок. Якщо учень хоче, щоб його твір мав довершений вигляд і був підтриманий та захищений думкою загальновідомих авторитетних літературних чи