сполучники та частки, що виражають логічні відношення між висловлюваними думками: послідовність, причинність, наслідковість, протиставлення, виділення одного з явищ (і, та, але, лише, тому що, так що);–

граматичний зв'язок між даним і новим.

(...Одного разу стрибнув я з-під порічок прямо в тютюн. Тютюн був високий і густий-прегустий. Він саме цвів великими золотистими гронами... О.Довженко).

1.2. Способи і засоби поєднання речень у тексті

Речення в тексті поєднуються ланцюжковим паралельним комбінованим способами.

І. Види способів:–

ланцюговий (послідовний): речення послідовно зв'язуються одне з одним; ланцюговий зв'язок подібний до зв'язку ланцюгової підрядності у складнопідрядному реченні;–

паралельний: речення зіставляються чи протиставляються; вони рівноправні, часто однотипні за будовою; при паралельному зв'язку розвиток думки йде через зіставлення ознак, що приписуються спільному предмету висловлювання.

ІІ. Використані засоби зв'язку речень у текстах:

при ланцюговому способі повторюються одні і ті ж слова, вживаються контекстуальні синоніми (серед долини — там), використовуються слова із просторовим значенням (долиною, між вербами, подекуди та ін.).

Наприклад:

Широкою долиною між двома рядками розложистих гір тече по Васильківщині невеличка річка Роставиця (Д1 - НІ). Серед долини зеленіють розкішні та високі верби, там ніби потонуло у вербах село Вербівка (Д2 - Н2). Між вербами дуже виразно й ясно блищить проти сонця висока біла церква з трьома банями, а коло неї невеличка дзвіниця неначе заплуталась у зеленому гіллі старих груш (ДЗ - НЗ). Подекуди з-поміж верб та садків виринають білі хати та чорніють покрівлі високих клунь (Д4-Н4). (Іван Нечуй-Левицький).–

при паралельному способі використовуються слова з просторовим значенням (Андрій Маркевич - обличчя в синіх очах, у свиті бобриковій, штани на випуск, на голові), контекстуальні синоніми (Андрій Маркевич – він).

Наприклад:

Андрій Маркович, старший учитель у школі, - рудий кремезний паруб’яка (Д1 - НІ). Обличчя - червоне, в ластовиннях; у синіх очах, як скеля з-під води, виблискує криця (Д1 - Н2). Ходить у свиті бобриковій, а штани носить на випуск ((Д1) - НЗ). На голові - кашкет із оксамитовим околишем, арматурка, кокарда ((Д1) - Н4). Здіймає він з голови того кашкета обережно, як архирей митру, і раз у раз здуває порох (Д1 - Н5). (С.Васильченко).

Отже, зв'язний текст – це відрізок усного чи писемного мовлення, для якого властиві протяжність, тематична цілісність, логічна єдність і здатність членуватися на менші складові частини. Зв'язність тексту характеризується певною послідовністю речень, абзаців, надфразових єдностей, що визначаються смисловим зв'язком і відповідають задуму автора. Від зв'язного слід відрізняти незв'язний текст, що є сукупністю логічно і тематично не пов'язаних між собою висловлювань. Такі тексти (а це найчастіше учнівські висловлювання) аналізуються з погляду мовленнєвих помилок [9, 94].

Розрізняють усні й писемні тексти, художні й нехудожні, прозові й віршові, монологічні й діалогічні, розповідь, опис, роздум, абзац, макротекст і мікротекст, контекст, підтекст та інші.

Усний текст – продукт живого мовлення, письмовий – продукт письма чи друкування. Кожний з них має відповідно властивості усного чи писемного мовлення. Усний текст сприймається на слух, писемний – візуально.

Художньому тексту властиві образність, що виявляється у майстерному змалюванні картин і образів засобами художнього слова, та конкретно-чуттєвий елемент, який бере участь у створенні чуттєво-емоційних вражень. Саме цим відрізняються тексти художнього стилю від інших.

Певні властивості художнього стилю мають окремі тексти розмовного та публіцистичного стилю. Нехудожні тексти визначаються більшою інформативністю і відсутністю художньої образності. Це тексти наукового, офіційно-ділового, а також окремі жанри публіцистичного і різновиди розмовного стилю.

Тексти усіх стилів, крім художнього, за формою вияву прозові, тобто позбавлені ритмічної організації. Для художнього стилю властива ще й віршова форма вияву, що реалізується повторенням певних ритмо-мелодичних строфічних елементів [2, 18].

В основі розмежування монологічних і діалогічних текстів лежить кількість учасників текстотворення (мовців – адресантів мовлення). Тип мовлення (розповідь, опис, роздум) є різновидом способів організації тексту і форми вкладеного в нього змісту. Кожний із типів мовлення виконує свою функцію в текстах різних стилів.

Важливою структурною одиницею є абзац (нім. absatz). Це відрізок тексту, що має структурну, тематичну і змістову завершеність. Групи речень, що входять до абзацу, передають відносно самостійну інформацію і характеризуються певними структурними особливостями. Такі групи речень називають складним синтаксичним цілим. Для членування тексту на абзаци використовуються поняття макротекст (текст у цілому) і мікротекст (окремі частини тексту), що у свою чергу пов'язуються з поняттям теми і мікротеми тексту [17, 51].

Тема (від грец. тема – положення, основа) – предмет судження або викладу, коло певних питань, які об'єднують зв'язне висловлювання в єдину смислову цілісність; головний смисловий мотив, що є основою завершеності тексту, підпорядковану заданій темі [17, 52].

Тема тексту розкривається в процесі вивчення змістового (лексико-граматичного) взаємозв'язку його мовних одиниць. А це означає, що в процесі формування зв'язного мовлення треба дбати, щоб кожне дібране речення за своїм змістом неодмінно впліталося у тематичну канву тексту. Тема тексту знаходить своє втілення в текстових одиницях більших, ніж речення, у над фразових єдностях, абзацах і т.д., які підпорядковуються провідній темі тексту. Якщо ми практично навчимо своїх вихованців ось так пильно придивлятися до змісту речення, то запобіжимо тим численним алогізмам і недоречностям, які ще нерідко зустрічаємо в учнівських творах. До того ж привчатимемо дітей логічно мислити, зіставляти в мові часткове й загальне. Останнє має важливе значення ще й тому, що вчить учнів бачити теми широкі й вузькі, відрізняти їх одну від одної. Адже в основу диференціації