Реферат на тему:

“Особливості діалекту Гуцульщини”

ГУЦУЛЬСЬКИЙ ДІАЛЕКТ (говір), східнокарпатський діалект — один з арх. говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя. Поширений у сx. частині Закарпаття (Рахівський р-н), зх. частині Чернів. обл. (Вижницький, Путильський р-ни), пд.-зх. районах Івано-Франк. обл. (Верховинський, Коломийський, Косівський і Надвірнянський р-ни), у пн. районах Сучав. обл. Румунії (карту говорів укр. мови див. на окр. арк., с. 720 — 721). Г. г. межує на зх. з закарпатським, на пн. — з бойківським і наддністрянським, на сx. — з покутсько-буковинським говорами, на пд. — з північнорум. говірками. Зх. межу Г. г. окреслює Карпатський хребет, пн.східна збігається з давньою межею Перемишл. землі; східна — невиразна і засвідчує тісний зв’язок Г. г. з покут.-буков. говором. Ядро Г. г. утворюють говірки верхів’їв річок Прут, Черемош, Пугала. У складі Г. г. виділяється кілька зон з властивими їм ознаками, хоча у важливіших рисах він становить єдність. Територіально Г. г. накладається на етногр. район Гуцульщину, співвідносний з етногр. групою українців — гуцулами.

Г. г. характеризується такими фонет. рисами: 1) наголошений вокалізм може мати різні структури, найпоширеніші з них:

2) ненаголошений вокалізм має переважно структури:

3) специфіку Г. г. творить реалізація окр. фонем у сильній і слабкій позиціях: у частині говірок фонема [е] реалізується у звукотипові [д], близькому до е, и, а (клдн ‘клен’, сдрце ‘серце’, бердза ‘береза’); у цьому ж звукотипові [д] реалізується наголошене а будь-якого походження, що стоїть після м’яких приголосних (мн’дта ‘м’ята’, лош’д ‘лоша’, ш’импка ‘шапка’), а в ненаголошеній позиції [а] реалізується як [і] (гэслінка ‘гуслянка’, вечйр’іти ‘вечеряти’, кол’іднйк ‘колядник’); на місці [и] у наголошеній і ненаголошеній позиціях виступає е (крйла ‘крила’, жйто ‘жито’, бекй ‘бики’), рідше і (внмн’е ‘вим’я’); у префіксі ви- майже послідовно ві- (внтратити, віповнсти); на місці етимологічного [о] в нових закритих складах, крім типової рефлексації [і], поширені рефлекси [и], [ы], [у], [я] (вин, вын, вун ‘він’; виз, вуз ‘віз’; мист, мяист ‘міст’); укання відзначається перед складом з голосним високого підняття у, і (хоуднм, гуд’нўл’а, кужэх), зрідка — перед складом з голосним низького підняття (похувбти, схувбй); 4) для консонантизму характерні: збереження м’якості [р’] у різних позиціях (косбр’, веар’х), м’якості шиплячих та африкат (жоўч’, душ’й); диспалаталізація у ряді позицій, зокрема, кінця слова [ц’], [с’], [з’] (хлупец, на вэлицу, шчос, кр’із); перехід [т’] в [к’], [д’] в [ґ’] (к’йшко ‘тяжко’, ґ’іт ‘дід’); асимілят. зміни сполук дн, тн, лн в нн, н (перйдний > перйнний, мйлник > мйнник, мйник);

5) у частині гуц. говірок відзначена тенденція до переміщення наголосу на перший склад (пимўниц’а, кумар, дримжу, нйсу), хоча в цілому Г. г. властивий рухомий наголос.

Морфологічні риси Г. г.: відмінкові флексії дав. і місц. в. мн. іменників -им, -их (кон’ийм, пол’ийм, на кон’ийх, на пол’ийх), які виникли внаслідок діяння фонет. закономірностей Г. г.; іменники -а, -ja-основ в ор. в. мають закінчення -оў, -еў (рукуў, землйў); активно функціонують форми двоїни у поєднанні з числівниками два, три, чотири (дві ййблуці, три ґ’нўці); вищий ступінь порівняння прикметників твориться, як правило, з допомогою частки май (май здорувий, май крбшчий); відсутність епентетичного л’ у формах дієслів 1-ї ос. одн. і 3-ї ос. мн. теп. і майб. ч. (ббвйу, лумйу, л’эбйе); втрата кінцевого т у 3-й ос. одн. теп. ч. дієслів II дієвідміни (воним худд, симд’и); стягнені закінчення -т у 3-й ос. одн. теп. ч. дієслів І дієвідміни (воним знат, співбт); форма умов. сп. може творитися поєднанням часток биех, би і форми мин. ч. (носимў биех, просимелие биесмй); у майб. ч. дієслова можуть мати форми типу му хоудимти і хоудимти му, меш робимти і робимти меш, у мин. ч. — типу сме ходимли і ходимли сме; трапляється творення особових форм дієслів від формально поширених основ інфінітива (йнхати > йнхайу, йнхайе, йнхайуть, смійбиутси та ін.). До лекс. гуцулізмів належать: циннўка ‘кварта (пити воду)’, постнў ‘леміш у плузі’, устимгва ‘капиця ціпа’, старин’й ‘батьки’, покорйнок ‘покоління’ та ін.

Різні структурні рівні Г. г. відтворено в лінгв. атласах (АУМ, т. 2. К., 1988; Бернштейн С. Б. [та ін.]. Карпатский диалектологический атлас. М., 1967; Общекарпатский диалектологический атлас, в. 1. Кишинев, 1989; в. 3. Варшава, 1991; в. 4. Л., 1993; A Lexical Atlas of the Hutsul Dialects of the Ukrainian Language — Edit. J. Riger. Warsaw, 1996; частково — Дзендзелівський Й. О. Лінгвістичний атлас українських народних говорів Закарпатської області УРСР. Лексика, ч. 1 — 3. Ужгород, 1958 — 93), описах (І. Робчука, Б. Кобилянського, В. Курашкевича, Я. Янува, Я. Рігера та ін.), словниках (С. Витвицького, В. Шнайдера, В. Шухевича, В. Коржинського, О. Горбача, «Словникові гуцульських говірок» за ред. Я. Закревської). Літературно опрацьований Г. г. використано у худож. творах Г. Хоткевича («Каміна душе»), О. Манчука («Жиб’ївські новелі»); риси Г. г. відбито у творах М. Черемшини, В. Стефаника, М. Влад, С. Пушика.

Гуцульський діалект знайшов своє відображення і у фаховій лексиці.

Так, великий етнограф Гуцульщини Шухевич залишив докладний опис із вживанням специфічної фахової лексики гуцулів, як відбувався сплав лісу, чи сплавачка, майже сто літ тому: "Як на приставі є трачка, чи фірас, де ріжуть тертиці, то виловлюють туди ковбки, кілько їх треба, а