До першої так зложеної тальби робить керму; вона зложена з дошки, якою відвертаєся воду, і з друґара, що своренем ходить у стільці, який зроблений на самім переді тальби. Коло керми вбиває керманич сохар - кавалок розсохатого дерева, на яке кладе всю свою теркилу. Так зладжену тальбу стручує тепер з пільги, спускаючи її вершаками на воду; до тої тальби зсилює гакарями - міцними розкрутами - другу, а як годен вести, ще і третю. Кілька тальб, зсилених одна за другою, дають надовжницю; 20-30 тальб, одна за другою, дають гарем, ним може іти на Бистриці, як невелика вода; дві тальби вширш збиті, се нашириця; ківетора - се півтальби. На кінцевій тальбі кладе керманич другий стілець і лише одну керму. До крайного гузяра присилює цвайку - довгу смерекову жердку, якою притримує до берега дарабу, аби її вода не взяла.

Для збивання однієї дараби потребує звичайно два дні, а пускається з нею долів рікою аж тоді, як друга повінь прийде (із розгаченої вгорі ріки). До однієї дараби стає стільки людей, скільки є кермий у ній.

Як мають пускати дараби долів, то держить один керманич за цвайку, другий іде по дарабі з сокирою у правій руці і, зачинаючи від крайнього ковбка, перехрещує до сходу сонця кождий ковбок ніском (носом) сокири і каже: "Як я вас тепер усіх назначив, так поможи мені, Боже, віднести вас туди, куди гадаю"...

Літ.: Janуw J. Z fonetytу gwar huculskich. В кн.: Simbolae gramaticae in honorem Joannis Rpzwadowski, v. 2. Krakуw, 1928; Кобилянський В. В. Гуц. говір і його відношення до говору Покуття. В кн.: Укр. діалектол. збірник, кн. 1. К., 1928; Hrabec S. Nazwy geograficzne Huculszczyzny. В кн.: Prace onomastyczne PAU, t. 2. Krakуw, 1950; Pгtruю I. Fonetica graiului huюul din valea Sucevei. Bucureєti, 1957; Кобилянський Б. В. Діалект і літ. мова. (Східнокарп. і покут. діалекти, їх походження і відношення до укр. літ. мови). К., 1960; Жилко Ф. Т. Нариси з діалектології укр. мови. К., 1966; Залеський А. М. Вокалізм пд.-зх. говорів укр. мови. К., 1973; Бевзенко С. П. Укр. діалектологія. К., 1980; Залеський А. М. Парадигмат. і синтагмат. умови функціонування шиплячих у гуц. говорі. В кн.: Фонет., морфол. і лекс. система укр. говорів. К., 1983; Гуцульщина. Лінгв. етюди. К., 1991; Калнынь Л. Э. Фонет. строй одного гуц. говора. В кн.: Исследования по славян. диалектологии. 1. Карпатоукр. диалекты. М., 1992; Гуц. говірки. Короткий словник. Л., 1997; Горбач О. Південнобукрвин. гуц. говірка й діял. словник с. Бородина, повіту Радівці (Румунія). Мюнхен, 1997.

ПІВДЕННО-ЗАХІДНЕ НАРІЧЧЯ — одне з трьох наріч укр. діал. мови. Охоплює говори на тер. пд.-зх. областей України, а також на суміж. землях Молдови, Румунії, Угорщини, Словаччини, Польщі (карту говорів української мови див. на окр. арк., с. 720 — 721); говірки пд.-зх. типу як окр. анклави поширені також в Югославії, Канаді, США. На пд. й зх. межа П.-з. н. є одночасно межею з сусід. мовами; на пн. умовна лінія Володимир-Волинський — Луцьк — Рівне — Новоград-Волинський — Житомир — Фастів відмежовує П.-з. н. від ; умовна лінія Фастів — Біла Церква — Ставище — Тальне — Первомайськ — Ананьїв — нижня течія Дністра відмежовує П.-з. н. від . П.-з. н. об’єднує старожитні говори. Складна історія людності пд.-зх. регіону України від доби Київ. Русі до серед. 20 ст., насамперед наявність тривалих у часі адм. меж, розчленування території наріччя між різними д-вами, що супроводжувалося у певних зонах П.-з. н. відмінними інтенсивними впливами ін. мов, зумовила значну діал. диференціацію цього наріччя. У ньому виділяють три групи діалектів: 1) волинсько-подільську, об’єднує і , що поширені на тер. історичних Волині і Поділля; 2) галицько-буковинську, об’єднує , (надпрутський), (східнокарпатський), , що поширені на тер. історичних Галичини і Буковини; 3) карпатську, об’єднує (північнокарпатський, або північнопідкарпатський), (середньозакарпатський,