У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


літ. мови використання діал. одиниць не було чітко регламентоване, зумовлювалося мовним досвідом письменника, нерідко мало риси мовного натуралізму; тому оцінка Д. у писемних творах 18 — 19 ст. можлива лише у контексті конкретних тогочас. норм літ. мови. Від власне Д. відрізняються ті одиниці мови, які були чи є нормативними для регіон. варіантів літ. мови (як у різний час наддніпрянський, галицький, закарпатський, буковинський, пряшівський), але не стали нормативними для загальноукр. літ. мови; використання таких одиниць мови не пов’язане із стиліст. настановами мовців і не свідчить про незнання норм літ. мови. Розрізняють Д. акцентуаційні, фонетичні, словотвірні, граматичні, лексичні, семантичні, фразеологічні. Акцентуаційні Д. широко представлені в усному літ. мовленні; у худож. л-рі наявні переважно у поет. текстах з фіксованою ритміко-акцентною структурою («Хоч не зверхэ, то в серці ще Він носить». І. Франко). До часто фіксованих фонетичних Д. належать словоформи з відмінними від літ. мови чергуваннями о, е, з і, о з нулем звука, е з о (война, крів’ю, хтіти, меї, свеї), е на місці а після м’яких приголосних (житє, дєкувати), збереження о у словах богатий, горячий, заміна ф на x, хв (рихметика ‘арифметика’, шкахва ‘шафа’), наявність p замість р’ (горувати ‘горювати’), а також використання словоформ з лексикалізованою звуковою структурою (матюнка ‘матінка’, кождий ‘кожний’). Зрідка у худож. творах використовуються словотвірні Д., відмінність яких від нормативних для літ. мови дериватів полягає в ін. комбінації афіксів з твірними основами (оспалий ‘заспаний’, поранок ‘ранок’, дружитися ‘одружуватися’). Серед граматичних Д. найпоширенішими є такі, які відрізняються від нормативних для літ. мови віднесеністю до інших грамат. підкласів, парадигм (баче, просе зам. бачить, просить; їсиш, дасиш замість їси, даси; межою зам. межею), збереженням давніх типів відмінювання форм (любови, радости; сей, сього, сего ‘цей, цього’) та синтаксичних конструкцій: з прийменниками к, ік [берегу] ‘до берега’, о, об [світі] ‘про світ’, об [дорогу] зам. ‘до дороги’, меж, межи ‘між’, сполучниками котрий ‘який’, куби, гййби ‘якби’, а також відбиттям наслідків аналогійних змін (напр., його, род. в. > до його; їх, род. в. > до їх). Лексичні Д. — найчисельніша група Д.; серед них розрізняють власне лексичні Д. і етнографізми. Лексичні Д. становлять дублети до літ. відповідників (лйґінь — парубок, тбйстра — торба, пйрун — грім, фудэльний, бэтний — гордий, мйва — чайка) або синоніми часто з виразним експресив. забарвленням (баскалимчитися ‘посміхатися’, голннний ‘охочий до чого-небудь’, єретувбтися ‘сердитися’, наобнсити ‘набриднути’). Семантичні Д. відрізняються від нормативно вживаних у літ. мові слів лише своїм значенням (чэдно ‘незручно’, тісний ‘сутужний’, ризи ‘дерев’яні лотоки для спускання зрубаних колод з гір’). Фразеологічні Д. у своїй структурі відбивають фонет., грамат., лекс. особливості різних діалектів, тому в літ. джерелах виступають як варіантні (’не розумітися з ким’: ні в кут, ні в двері — ні в ліс, ні в поле — ні горі, ні долів — ні берегом — ні водов). Широке вживання окр. лексичних Д. зумовлює перетворення їх у т. з. поетизми — характерну стилетворчу ознаку мови поезії (лексема вбтра ‘вогнище, полум’я, багаття’, яка локалізована в говорах карпат. зони, в 50 — 60-і рр. активно вживалася у творах багатьох східноукр. поетів). Усталення вживання слів і словоформ як Д., їх відповідне опрацювання у нормат. словниках і граматиках (з відповідними кваліфікаціями діал., обл.) є передумовою поступового переходу цих Д. до нормативних, збагачення за їхній рахунок структури і виражальних можливостей літ. мови.

НАГОЛОС ДІАЛЕКТНИЙ — особливості наголошування в укр. діал. мові порівняно з літературною. Наявність таких особливостей зумовлена, з одного боку, своєрідністю розвитку наголосу в різних говорах укр. мови (найчастіше відмінностями в напрямках дії аналогії), а з другого, зовн. впливами (напр., наголос на передост. складі в західнокарп. говорах виник під впливом польс. мови). Найменше особливостей наголошування спостерігається в пд.-сх. говорах, найбільше — в пд.-західних. Наведемо лише деякі акцентні особливості пд-зх. говорів укр. мови, зокрема наддністрянських: відсутність у двоскладових іменників ч. і с. р. з кореневим наголосом акцентної опозиції форм однини і множини (гулуб — гулуби, jбвір — jбвори, узеро — узера, дйрево — дйрева та ін.); виключно коренева акцентуація іменників с. р. з суфіксом -ан’-а (-ан’-е) (оповндан’а, муўчан’а, перекунан’а та ін.); початкове наголошення присвійних займенників ж. та с. р. (муjа, муjе; твуjа, твуjе; свуjа, свуjе); відтягнення наголосу на корінь в інфінітиві (нйсти, вйзти, вйсти, плйсти та ін.); відтягнення наголосу на корінь у 1-й ос. одн. теп. ч. (худжу, нушу, пимшу, кбжу та ін.).

Список використаної літератури

Огієнко І. Словник місц. слів, у літ. мові не вживаних. Жовква, 1934; Дзендзелівський Й. О. Практ. словник семант. діалектизмів Закарпаття. Ужгород, 1958;

Кобилянський Б. В. Діалект і літ. мова. К., 1960; СУЛМ. Лексика і фразеологія. К., 1973; Укр. літ. мова в її взаємодії з тер. діалектами. К., 1977.

Омельяненко І. Ф. Діалектол. спостереження над наголосом мови колгоспників сіл Шевченкового і Будищ. В кн.: Наук. зап. Ін-ту мовознавства АН УРСР, т. 1. К.., 1941;

Пура Я. О. Деякі особливості наголосу в говорах Зх. Дрогобиччини. В кн.: Наук. зап. філол. ф-ту Ровен. пед. ін-ту, т. 5. Рівне, 1961;

Бевзенко С. П. Укр. діалектологія. К., 1980.

Сторінки: 1 2 3 4 5