Комунікативна компетенція - комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування в конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.

Комунікативній компетенції, як і іншим видам мовленнєвої компетенції потрібно навчати ді-тей вже з раннього віку. Ще до школи дитина повинна засвоїти відпо-відні мовленнєві знання, вміння та навички, необхідні їй для спілкування. Задля цього потрібно лише дібрати адекватні методи та прийоми розвитку мовлення та навчання дітей рідної мови. Ситуації спілкування та соціально-побутові ситуації складаються в нашому житті кожен день. По дорозі з дому до дитсадка, зустрічаючи сусідів, знайомих, ми вітаємось, запитуємо про їх справи, здоров'я їх та близьких, заходимо в магазин - спілкуємось з продавцями тощо. Дитина не повинна проходити мовчки біля дорослих, потрібно звернути її увагу на прийоми вітання, звертання, методи і правильність спілкування, підказати та навчити нових слів привітання, подяки і т.п., тобто розвивати постійно в дитини культуру мовленнєвого спілкування з оточуючими в щоденному житті.

4. Формування комунікативної компетенції.

Формування комунікативної компетенції спрямоване на розвиток культури мовленнєвого спілкування, мовленнєвого етикету та етичних норм спілкування.

Кінцевою метою роботи з розвитку мовлення в дошкільному закладі є формування культури спілкування, тому завданнями формування комуні-кативної компетенції в дітей дошкільного віку є:

а/ розвиток комуні-кативних здібностей дітей відповідно до кожного вікового періоду - емоційне спілкування з дорослими, спілкування з однолітками, ініціативне спілкування із співрозмовником;

б/ за-своєння ввічливих форм спілкування, розвиток мовленнєвого етикету;

в/ формування культури мовлення;

г/ формування культури спілкування.

Мовленнєвий етикет передбачає правила мовленнєвої поведінки в стандартизованих /однотипних/ ситуаціях мовленнєвого спілкування /Вітання. Знайомство. Подяка. Вибачення. Прохання. Прощання. Комплімент/. Кожна типова ситуація обслуговується групою формул і виразів мовленнєвого етикету, які діти повинні засвоїти вже в дошкільному ві-ці. Задля цього використовують різноманітні ігри і ситуації: "Незнай-ко знайомиться з дітьми", "Назви ім'я", "Зустріч гостей", "Зупинимо-ся, познайомимося", "Поправляй Незнайка", "Чия пара краще?", "Луна", "Довідкове бюро", "Ввічливі відгадки", "Чарівний ключ". Ефективними є сюжетно-рольові та театралізовані ігри типу: "Країна Знайомств", "Місто Ввічливості", "Зустріч та прощання" тощо.

Створюючи типову ситуацію та вживаючи слова та вирази щоденного користування /Добрий день, до побачення, будь ласка, дякую/ вихователь в ході гри повинен навчити новим методам спілкування з оточуючими, підказувати та нагадувати дітям ті вирази та слова, які не так часто зазвичай вживаються в щоденному житті. Зацікавити дітей на протязі гри вживати якомога більше ввічливих слів та виразів привітання та доречного їх використання, влаштовувати різноманітні конкурси, придумувати та програвати життєві ситуації з якомога більшим використанням фраз, що були вивчені. Показати різницю ставлення людей до особи, в залежності від коректно та ввічливо поставленого запитання, звертання. Показати різнобарвність української мови та навчити вільно володіти її різними формами /До побачення! - На все добре! - Бувайте здорові! - Всього найкращого!; Котра година? - Скажіть, будь ласка, котра година? - Я перепрошую, Ви не підкажете котра година? - Чи не будете ви так люб'язні, котра година?/. Пояснити взаємозв'язок культурного мовлення та залежність людських відносин від культури спілкування. Саме в ході ігри дитина краще засвоює матеріал, вчиться практично примінювати здобуті на заняттях знання.

Спілкування з дитиною рідною мовою з першого року життя повинно відбуватися в царині кращих відносин, дорослі повинні вживати в своєму щоденному спілкуванні ввічливі форми звертання, не тільки показувати свої дружні та чудові відносини, але й намагатися показати своє відношення приємними та лагідними виразами, цим самим підвищуючи у дитини засвоєння ввічливих форм спілкування в щоденному житті на практиці.

Формування культури мовлення відбувається в рамках особистісно-орієнтованого підходу, який .ураховує рівень мовленнєвого розвитку та мовні здібності, наміри, бажання, індивідуальні особливості кожної дитини і стимулює творчі прояви особистості з орієнтацією на її індивідуаль-ність. Шкільна модель прямої передачі дітям знань, умінь і навичок замінюється навчанням дошкільнят самої можливості набуття знань /засобам навчання/ та використання їх у практиці мовленнєвого спілкування.

Програма залишається орієнтиром базисного рівня мовленнєвого розвит-ку дитини на кожному віковому етапі. Вихователю надається право віль-но використовувати програмний матеріал з розвитку мови в межах однієї програми чи з інших варіантних програм. Провідною формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлен-ня є заняття /ігри-заняття/ різних типів: індивідуальні, на яких об'єднують 1-4 дітей одного рівня мовленнєвого розвитку.

Навчання дітей культурі рідної мови, мовленнєвого спілкування та розви-ток культурного мовлення відбувається на комплексних та тематичних мовленнєвих заняттях, на яких присутні до 15 дітей.

На заняттях з розвитку культури мовлення активність дітей виявляється в розумовій діяльності. Протягом заняття вони слухають, відповідають на запитання, розповідають, спілкуються, створюють життєві ситуації, думають, порівнюють, встановлюють при-чинні зв'язки і залежності, узагальнюють, роблять висновки. Діти ма-ють справу тільки зі словом, яке іноді супроводжується наочністю. Рухова активність дитини на цих заняттях обмежена. Усе це призво-дить до розумового напруження, швидкої стомлюваності дитини, потре-бує від неї певних вольових зусиль. Ось чому заняття з розвитку культури мов-лення проводять зранку, коли діти ще не стомлені. До того ж, мовленнєві заняття слід проводити цікаво, в захоплюючій ігровій формі на добре знаному дітям матеріалі.

Вимоги до організації та проведення мовленнєвих /тематичних/ занять:

На кожному занятті одночасно вирішуються різні мовленнєві завдання.

Заняття з розвитку культури мовлення мають лише мовленнєву спрямова-ність. Усі мовленнєві заняття проводять лише на добре знаному ді-тям ілюстративному матеріалі.

Взаємозв'язок із заняттями з інших розділів програми, тобто ознайомлення з довкіллям, природою та художньою літературою.

Художній твір для переказування та аналізу поведінки літературних героїв/оповідання, казка/ має бути добре відомий дітям. Вихователь лише нагадує дітям зміст твору /читає один раз/ і пропонує не тільки переказати, але й навчити вживати слова ввічливості, подяки і т.п. в життєвих ситуаціях. Порівняти та відтворити на занятті практично разом з іншими дітьми.

Максимальна мовленнєва активність дітей: чим більше говорять діти на занятті, тим воно ефективніше. У зв'язку з цим не рекомен-дується на мовленнєвих заняттях використовувати технічні засоби навчання /вони відволікають увагу дітей і стримують мовленнєву актив-ність/, репродукції художніх картин, завантажувати дітей новою інформацією /нові картини, іграшки, тексти тощо/. Слід пам'ятати, що на-явність наочності призводить до гальмування мовленнєвої активності /З.Істоміна, Г.М.Леушина/.

Максимальне використання ігрових прийомів навчання. Серед них дидактичні, народні, рухливі ігри з текстами та діалогом, ігрові вправи, сюрпризи, забавки, ігрові життєві ситуації спілкування, в яких дитина виступає в ролі активного мовця. Це швидше "заняття-ігри" та "ігри-заняття".

Невимушеність та розкутість дітей на занятті. Діти можуть сидіти за столами або на стільчиках півколом, навпроти один одного, вільно спілкуватися з педагогом, дітьми, іграшками.

Крім групових занять, вихователь протягом тижня, місяця повинен планувати і проводити індивідуальні заняття та індивідуально-групові, які ма-ють переважно тематичний характер - ви-ховання культури мовлення. На таких заняттях переважають ігрові методи навчання.

Іншою формою навчання дітей рідної мови та розвитку мовлення, а саме формуванню комунікативної компетенції є індивідуальна робота в повсякденному житті, протягом дня.

Мета індивідуальної роботи - закріплення мовленнєвих умінь ти навичок, яких діти набули на заняттях.

Кожний вихователь повинен виявляти творчість у плануванні і проведенні різних типів мовленнєвих занять, вдалому їх комбінуванні.

Кінцевим результатом комплексної роботи з усіх мовних розділів програм і є формування мовленнєвої компетенції дітей.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Аскарина Н.М. Важнейшие фактори развития речи детей раннеговозраста // Вопросы педагогики раннего детства /Под ред. Н.Аскариной и Е.Радиной. - М.: Просвещение, 1964.

Антонович-Давиденко Б. Як ми говоримо. - К.: Либідь, 1991.

Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. - Львів: Світ, І99С.

Богуш А.М., Орланова Н.П., Зеленко Н.І., Лихолєтова З.К. Методика розвитку рідної мови і ознайомлення з навколишнім у дошкільному закладі.-К.:Вища школа, 1992.

Богуш А.М. Розвиток українського мовлення у дошкільників. К., Освіта, 1991.

Богуш А.М. Методика навчання української мови в дошкільних закладах. - М. : Вища шк., 1993.

Богуш А.М. Заняття з розвитку мови в дитячому садку. - К.: Рад.шк.,1986.

Дитина: Програма виховання і навчання дітей дошкільного віку. - К.: Освіта, 1993.

Нильцова О.Л. Виховання правильної звукомови у дітей стар-шого дошкільного віку. - К.: Рад.шк., 1971.

Іванішин 3., Радевич-Винницький Я. Мова і нація. - Дрогобич: Відродження, 1994.

Истоки: Базисная программа развития ребенка дошкольника.- М.: Концепция. - М., 1995.

Максаков А.Й. Правильно ли говорит ваш ребенок. - М.: Просвещение, 1962.

Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку.-К., 1991.

16. Українське дошкілля: Програма виховання дітей у дитячому садку. - Львів, 1991.

17. Ушакова О.С. Программа развития речи детей дошкольного возраста в детском саду. - М., 1994.

18.Ушинський К.Д. Рідне слово // Зибр.пед.твори: У 2 т. -К., 1963. - Т.І.

Франко І.Я. Двоязичність і дволичність// Літ.наук.вісн. - Львів, 1905.