Періодизація історії української літературної мови

1. Критерії періодизації (різні трактування періодизації вченими-лінгвістами, такими, як Григорій Левченко, Михайло Жовтобрюх, Павло Плющ, Іван Ющук, Григорій Півторак, Олекса Горбач, Юрій Шевельов та ін.).

Роль історико-політичних подій і культурних процесів (християнізація, класицизм, романтизм, реалізм тощо) в розвитку української літературної мови.

Проблема діалектної основи на різних етапах розвитку літературної мови.

Причини поширення певного діалекту і створення єдиної літературної мови на окремій території („язичіє” в Галичині, Буковині, „русинство” на Пряшівщині, Закарпатті тощо).

Співіснування національного варіанта літературної мови з іншими (старослов'янською, латинською та ін.) мовами в Україні. Літературно-мовний білінгвізм. Диглосія. Засади обслуговування різних соціальних сфер певними різновидами літературної мови на окремих етапах її розвитку (церковнослов'янська і староукраїнська мови – IX – XIV ст.; слов'яноруська, проста і народнорозмовна – XIV – XVIIIст.).

Вироблення й удосконалення правописних, граматичних і лексичних норм української літературної мови на різних етапах її розвитку.

Усна народна творчість як невичерпне джерело розвитку національної літературної мови. Роль художньої літератури у формуванні лексичних і граматичних норм літературної мови та її стилів.

Діяльність визначних письменників і мовознавців у галузі унормування літературної мови.

2. Джерела вивчення історії української літературної мови.

Рукописні історичні пам'ятки Xl – XVIIст., друковані пам'ятки різних жанрів і стилів, художня література як цінні джерела вивчення історії української літературної мови.

Огляд наукових праць учених України та діаспори з історії української літературної мови (Михайло Максимович, Павло Житецький, Агатангел Кримський, Євген Тимченко, Степан Смаль-Стоцький, Костянтин Німчинов, Леонід Булаховський, Іван Огієнко, Олекса Горбач, Юрій Шевельов).

3. Виникнення української мови серед інших слов'янських мов.

Етапи виникнення української мови серед слов'янських (праіндоєвропейська, балтослов'янська і праслов'янська доба).

Виникнення протоукраїнської (ранньоукраїнської) мови та формування фонетико-граматичних, лексичних і словотвірних особливостей в її двох діалектах: південно-західному і північно-східному. Утворення їх фонологічних систем (після занепаду „слабких” ъ,ь ; дифтонгізація – у південно-східному діалекті ; звуження *о, *е в нових закритих складах – у південно-західному діалекті; вплив наголосу на вимову голосних, зміни в системі приголосних (XI,XII – XVст.). Зміни в системі іменників, прикметників, займенників, дієслів. Зміни в синтаксисі (занепад двоїни, безприйменникових відмінків, „подвійних відмінків” у реченні, розвиток системи гіпотактичних сполучників).

Виникнення української літературної мови.

Різні погляди, докази щодо походження письма й писемної мови українців (Олекса Горбач, Григорій Півторак, Юрій Шевельов, Іван Ющук, Іван Огієнко, Пантелеймон Ковалів, Костянтин Німчинов, Василь Німчук, Іларіон Свенціцький, Степан Смаль-Стоцький та ін.).

Староукраїнська (давньоукраїнська) літературна мова

(IX – перша пол. XIV ст.)

1. Етапи розвитку староукраїнської мови:

а) 900/1000 – 1150: християнізація (988), запровадження змодифікованої церковнослов'янської мови з функціями мови церковно-наукових і літературно-художніх жанрів. Староукраїнська мова в правничо-ділових, світсько-літературних жанрах: дружинний епос;літописання. Територіальні лексико-граматичні особливості (Галич – Володимир; Київ – Переяслав – Чернігів; Смоленськ – Полоцьк – Псков; Новгород; Рязань; Суздаль);

б) 1180-1240; дезінтеграційні процеси в спільній церковнослов'янській мові. Остаточне виділення протоукраїнського, протобілоруського та обох проторосійських наддіалектів, інтегрованих згодом у російську мову внаслідок занепаду ъ, ь ( звуження голосних о,е в нових закритих складах, подвоєння приголосних в українській мові). Занепад Києва, зменшення українського мовного обширу на південному сході (Новгород-Сіверський, Переяслав, Кам'янець-Подільський), утрата Пониззя, подальша колонізація Карпат; латинська літературно-ділова мова на Закарпатті під Угорщиною (до кінця XVIII ст.), церковнослов'янізми, грецизми, старошведські й тюрські впливи в лексиці;

в) 1240 -1350: галицько-волинська доба – латино-угорські й польські впливи в лексиці, литовсько-болгарські впливи на півночі й північному сході; поява на півдні (Молдавія–Буковина) динамічного румунського етносу, продовження процесів попереднього періоду.

2. Уживання староукраїнської літературної мови у світському письменстві в різноманітних сферах (багатство стилів і жанрів):

науково-юридична і канцелярсько-ділова сфери („Руська правда”, грамоти з різних територій Київської Русі, договори руських князів з іншими народами);

літописна література („Повість минулих літ”, „Галицько-Волинський літопис”);

художня спадщина („Слово о полку Ігоревім”);

епістолярна спадщина (листи від Гостяти, листи від Михайла).

Уживання церковнослов'янської мови (літературної) в конфесійному письменстві в таких стилях:

літургійному (Остромирове Євангеліє 1056-1057рр., Галицьке Євангеліє 1144р.);

житійному (Житіє Феодосія Печерського”, „Сказаніє о Борисі і Глібі”);

проповідницькому („Поученіє Кирила Туровського”, „Слово о законі і благодаті” київського митрополита Іларіона).

3. Взаємодія і взаємовплив староукраїнської й церковнослов'янської мов.

Внесення церковнослов'янізмів у староукраїнські пам'ятки (післямова до Остромирового Євангелія 1057р., Ізборники 1073р. і 1076р., напис на Тмутараканському камені 1068р.)

Внесення елементів староукраїнської мови в оригінальну церковну літературу („Слово о законі і благодаті” київського митрополита Іларіона, „Сказаніє о Борисі і Глібі”, літописання Нестора, „Поученіє” Кирила Туровського; переклади: „Хроніки” Георгія Амартола, „Історія юдейської війни” Йосипа Флавія, повість „Александрія” Козьми Індікоплова, „Житіє чоловіка Божого Олексія”).

Проблема відношення церковнослов'янської мови до староукраїнської літературної мови на народній основі у працях учених (В.І.Ламанський, М.К.Нікольський, С.П.Обнорський, І.І.Срезневський, О.О.Шахматов,В.М.Історін).

4. Становлення й закріплення рис живої української мови у староукраїнській літературній мові на народній основі (характеристика мовних особливостей пам'яток різних стилів і жанрів).

5. Фольклор як одне з найважливіших джерел староукраїнської літературної мови („Моління Данила Заточника”, „Слово про загибель руської землі”).

6. Загальна характеристика мовної ситуації в Київській Русі. Висвітлення цього питання в працях визначних українських учених (Олекса Горбач, Степан Смаль-Стоцький, Агатангел Кримський, Іларіон Свенціцький, Іван Огієнко, Юрій Шевельов, Євген Тимченко, Леонід Булаховський, Василь Німчук, Григорій Півторак, Іван Ющук).

Літературні мови (староукраїнська й церковнослов'янська) як самостійні літературні мови зі своїми системами і сферами функціонування – могутній об'єднувальний чинник східних слов'ян.

Середньоукраїнська літературна мова (середина XIV-XVIIст.). Литовсько-польська доба (1350-1650)

1. Доля українців після розпаду Київської Русі. Захоплення українських