2. Літературні мови XIV-перша пол.XVст. Слов'яноруська (церковнослов'янсь-ка) і руська (українська ділова) мови, їхні функції. Ствердження державності „руської” мови у другому виданні „Литовського статуту”. „Судебник” Казимира Ягайловича (1468).

Особливості мови українських грамот XIV-XVст., близькість її до розмовного мовлення. Діалектні риси в мові грамот. Створення спільних варіантів ділових жанрів літературної мови (українсько-білоруського в Литовському князівстві на полісько-волинській основі), українсько-молдавського (на південно-західній та покутсько-наддністрянській основі) в Галичині й Буковині.

Переклади простою мовою богослужебних книг: Пересопницьке Євангеліє (1556-1561), Крехівський Апостол (1560). Зв'язок цих перекладів з чеськими та польськими перекладами. Відображення в перекладах живої народної мови. Виникнення друкарства в Україні. Перші друковані праці: „Євангеліє учительноє” (1559), Острозька Біблія (1580-1581). Значення друкованих видань для уніфікації мови.

Правописна строкатість пам'яток, писаних простою мовою на народній основі, що зумовлена: а) невідповідністю кириличної азбуки звуковій системі української мови; б) невідповідністю правописних норм церковнослов'янської й простої літературно-писемної мови фонетико-морфологічним нормам української мови; в) намагання оборонців церковнослов'янської мови під впливом реформ Є. Тирновського ліквідувати не лише в мові, а й у правописі місцеві особливості; г) кваліфікацією, грамотністю автора чи писаря.

Політика польських феодалів після Люблінської унії 1569р., спрямована на переслідування української мови і культури.

Полонізми й латинізми в тогочасній українській літературній мові, наслідування стилістичних прийомів польсько-латинських зразків. Взаємовпливи української й польської мов унаслідок контактів українського і польського народів.

Відображення живої української мови в діловому українському письменстві та літописах:

а) мова українських грамот XIV-XV ст., близькість її до розмовної мови. Діалектні риси в мові грамот. Наявність у мові грамот архаїчних, книжних огласовок і форм поряд із огласовками й формами живої розмовної мови;

б) мова актово-урядових документів XVI-XVIIст. (зокрема так званих „гродських книг”). Зв'язок мови актово-урядових документів з живими українськими говорами. Церковнослов'янізми, полонізми і латинізми в актово-урядовій мові цієї доби;

в) мова українських літописів першої половини XVIIст. – Львівського, 2-го Київського та Густинського.

3. Виникнення братських шкіл (кінець XVIст.), складання для них церковнослов'янських граматик, створених за греко-латинськими зразками: „Граматика словенска язіка...” (1586), „Граматика доброглаголиваго еллинословенского языка” (1591”), „Грамматіка словенская” Лаврентія Зизанія (1596), „Грамматіка словенския правилное синтагма” Мелетія Смотрицького (1619), Кам'янецька (1638).

4. Спроба Івана Ужевича скласти граматику ділової української мови на південно-західній українській основі ( рукописна „Граматика словенская” (1643,1645), популяризація і зміцнення позицій української літературно-писемної мови.

5. Лексикографічні описи церковнослов'янської мови з українськими тлумаченнями („Лексис...” Лаврентія Зизанія(1596), „Лексисъ съ толкованіемъ словенскихъ мовъ просто” невідомого автора, „Лексыконъ словеноросскый..” Памва Беринди (1627), „ Синоныма славенороська” (XVIIст.); латино-слов'янські словники (Є.Славинецького, А.Корецького- Сатановського (бл. 1642).

6. Розвиток церковно-релігійної публіцистики полемічного характеру на народномовній основі, спрямованої проти полонізації та латинізації української мови („Писание к утекшим от православное веры епископам...”, „Краткословный ответ Феодула... против безбожного ... писания Петра Скарги”, „Порада” Івана Вишенського, „Пересторога” Іова Борецького, „Палінодія” Захарії Копистенського). Роль полемічної літератури в розвитку церковнослов'янської мови.

7. Мова художньої літератури кінця XVI – першої половини XVIIст.: панегіричні й богословсько-дидактичні вірші (зразок перших – „Выршъ на жалосный погребъ...Петра Конашевича Сагайдачного” Касіяна Саковича, приклад других – „Перло многоцьнное” Кирила Транквіліона Ставровецького); драма великоднього циклу „Слово о збуренню пекла”, інтермедії до духовної драми Я.Гаватовича. Пісня про воєводу Стефана „Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш” у „Чеській граматиці” Яна Богослова (складена до 1671року) як перша фіксація української поетичної народнопісенної мови та проникнення її в літературу.

Сильні впливи польської й латинської мови на українську ділову, запозичення з польської, німецької, латинської, татарської, а в південно-західних говірках – з румунської та мадярської мов.

8. Збагачення лексики давньої української літературної мови (головним чином „простої мови”) за рахунок термінології з різних сфер виробництва, культури, побуту, соціальних відносин. Відносна однотипність мови ділового письменства цієї доби і художньої літератури,писаної „простою мовою”.

Ділове, конфесійне і художнє українське письменство XVIст. як свідчення наявності в українській мові основних притаманних їй лексичних, фонетичних і граматичних рис; значна варіантність літературних норм.

Українська літературна мова початкового періоду формування її на народнорозмовній основі.

Козацька доба (1648-1780)

1. Визвольна війна українського народу 1648-1654рр. проти польського гніту; приєднання України до Росії; розвиток українськомовного ділового жанру в Гетьманщині, витіснення його польською мовою на Правобережжі, російською мовою – на Слобожанщині, пізніше – в Гетьманщині.

2. Занепад слов'яноруської (церковнослов'янської) і простої книжної української літературної мови з кінця XVIIст., занепад житійно-повістєвого жанру, полемічної літератури, шкільної драми, духовних пісень та віршів, учительно-проповідних творів, одописно-панегіричних віршувань. Заборони польського уряду друкувати книжки на Лівобережній Україні (1590) і Варшавського сейму (1696) писати по-українськи на Правобережній Україні . Уніфікація тенденцій у церковно-наукових жанрах літературної мови (в Київській академії й у церковних виданнях для школи) в дусі наближення до літературної мови Росії (також у вимові й морфології), витіснення полонізмів, германізмів, латинізмів і замінювання їх церковнослов'янізмами й українсько-російськими архаїзмами; західні(німецькі, голландські, англійські, французькі) мовні впливи (здебільшого лексичні) за російським посередництвом, а на захід від Дніпра – за польським посередництвом.

Києво-Могилянська академія як найважливіший осередок давньої української літератури й літературної мови на Лівобережній Україні другої половини XVIIст. і першої половини XVIII ст. (мова ділової, церковно-ораторської, історично-наукової, мемуарної та художньої літератури різних жанрів, оригінальної й перекладної тощо). Просвітницько-риторична діяльність Феофана Прокоповича, пов'язане з нею збагачення лексики давньої української літературної мови і прагнення до унормування граматики. Посилення польського впливу на українську літературну мову і переслідування українського письменства на Правобережній Україні,