Стилістична строкатість літературної мови XVIIст. – першої половини XVIII ст. Відсутність твердих усталених норм у межах окремих типів мови.

Реформа алфавіту і графіки Петра I. Значення її для розмежування церковної і світської літератури та для демократизації літературних мов – української , російської, білоруської. Збереження (в обмеженому вжитку) кириличної графіки в Галичині, на Буковині й Закарпатській Україні.

3. Становлення української літературної мови на загальнонародній основі:

а) особливості ділової мови другої половини XVII – початку XVIIIст. (листування гетьманської й полкових канцелярій; листування канцелярії Запорозької Січі; акти полтавського й інших „городових урядів”; закарпатський „Урбар” 1771-1774рр.; галицька „Книжиця для господарства” 1768 та ін.);

б) характерні особливості мови „Синопсису” І.Гізеля, літописів Самовидця, Самійла Величка, Григорія Граб'янки;

в) мова художньої літератури та публіцистики другої половини XVII- кінця XVIIIст.: шкільних драм, інтермедій, різдвяних і великодніх віршів, ліричних, пародійно-травестійних і сатиричних віршів мандрівних дяків. Виробничо-професійна лексика в мові віршів Климентія Зиновієва сина. Мова віршів Івана Некрашевича. Мовотворчість видатного українського філософа, просвітителя, письменника Григорія Сковороди.

Нова українська літературна мова

(кінець XVIII – 40-ві рр. XIXст.)

1. Поширення української мови на південний схід: виникнення українських степових і кубанських говірок. Виникнення на південному сході (Донбас) та півдні (Кривбас) у зв'язку з розвитком шахтарства й промисловості російського етнічного елементу. Заселення росіянами великих міст, російщення їх (військові гарнізони, чиновництво, російські школи, російська православна церква). Заборона української мови з опорою на тлумачення її як „діалекту російської чи польської мови”: переведення викладання в Києво- Могилянській академії на російську мову (1784), заборона читання молитов і відправлення служби церковною мовою українського зразка (1786), розпорядження Едукаційної комісії польського сейму про закриття українських церковних шкіл та усунення з усіх інших шкіл української мови (1789), закриття українського (руського) інституту Львівського університету, де на двох факультетах навчання велося українською мовою (1808), постанова сейму про викладання в школах Західної України виключно польською мовою (1817).

2. Формування української літературної мови, побудованої на народній основі. Історична роль у цьому процесі південно-східного наріччя і зокрема середньонаддніпрянських говорів.

3. Народна основа мови творів І.Котляревського. Широке, але переважно бурлескне використання І.Котляревським української розмовної мови і мовних багатств усної народної творчості в „Енеїді”. Строкатість у мові творів І.Котляревського лексичних , фонетичних і граматичних явищ. Елементи давньої української літературної мови в „Енеїді”, мова п'єси „Наталка Полтавка”. Значення творчості І.Котляревського в історії української літературної мови.

4. Боротьба в Галичині за літературну мову на народній основі („Русалка Дністровая”).

5. Розвиток української літературної мови в період від І.Котляревського до Т.Шевченка. Полеміка навколо питання про право на існування літератури, писаною народною українською мовою. Обстоювання цього права М.Максимовичем, В.Далем, О.Павловським, Г.Квіткою-Основ'яненком та ін. Спроба створення „серйозного” („середнього”) стилю в українських ліричних поезіях, баладах і прозі (П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка, поети-романтики, Г.Квітка-Основ'яненко) та пов'язане з цим збагачення літературної мови в галузі лексики (переважно за рахунок лексики народної мови, частково церковнослов'янізмів), фразеології й синтаксису. Широке і стилістично різноманітне використання усної народної творчості, зокрема пісенної мови та розмовно-побутової мови різних верств села і міста.

Використання поетами-романтиками мовних засобів історичних дум, ліричних пісень, народної фантастики, а також звукопису та ритмічних синтаксичних фігур (анафоричні звертання і запитання, розгорнені періоди та ін.).

Перші спроби української публіцистичної прози: „Супліка до пана іздателя” Г.Квітки -Основ'яненка; „Супліка до Грицька Квітки” та „Писулька до того, котрий щобожого місяця Українського Гінця по всіх усюдах розсилає” П.Гулака-Артемовського; „Так собі до земляків” Є.Гребінки; „Передмова” Т.Шевченка до „Гайдамаків” і його ж передмова до другого (нездійсненного) видання „Кобзаря” 1847р.; публіцистика „Русалки Дністрової” тощо.

6. „Граматика малороссийского наречия” О.Павловського (1818). Інші граматики та граматичні праці першої половини XIXст. (І.Могильницького, Й.Лозинського, М.Лучкая, Й.Левицького). Словники української мови першої половини XIXст.

Варіантність граматичних норм української літературної мови в першій половині XIXст. Полеміка навколо питання граматичної і правописної нормалізації української літературної мови (М.Максимович, Г.Квітка-Основ'яненко).

Правописні системи першої половини XIX ст. в Східній і Західній Україні.

40-ві рр. XIX – початок XX ст.

1. Новий етап у розвитку української літератури й української літературної мови у зв'язку з появою „Кобзаря” Т.Шевченка.

Мовотворчість Т.Шевченка, його погляди на художнє слово. Народні й книжні джерела мови Т.Шевченка. Семантико-стилістичне використання церковнослов'янізмів у мові Т.Шевченка. Синтез різнорідних складників у єдиній мовностилістичній системі, яка становить основу сучасної української літературної мови. Роль Т.Шевченка у створенні лексичних, фонетичних і граматичних (морфологічних, синтаксичних) норм української літературної мови.

Мова поезії та драматургії Т.Шевченка. Багатство мовних засобів поезії Т.Шевченка, зумовлене ідейно-тематичними аспектами його творчості. Творчість Т.Шевченка у контексті слов'янських культур. Епохальне значення Т.Шевченка для розвитку української літературної мови. Т.Шевченко – основоположник нової української літературної мови і нової української літератури.

2. Загальна характеристика розвитку української літературної мови другої половини XIX – початку XX ст. Розширення сфер застосування української літературної мови на Східній та Західній Україні: а) художня література; б) проза і публіцистика; в) театр; г) частково наука і школа ( в тому числі недільні школи кінця 50-х – початку 60-х рр. XIXст. у Західній Україні).

3. Збагачення української літературної мови новими лексичними і стилістичними засобами у зв'язку з розвитком суспільно-політичних відносин, науки, техніки й мистецтва. Освоєння українською літературною мовою народнорозмовної лексики і фразеології. Формування і зростання наукової, філософської, суспільно-політичної й технічної термінології. Переосмислення старих слів і висловів, церковнослов'янізмів та діалектизмів. Розвиток словотворення. Основні засоби словотвору в різних стилях і жанрах української літературної мови.