Основним засобом вивчення іноземної мови є звукові та друковані тексти, матеріалізуючі мовлення в звуках та в графіці. Індивідуальна характеристика текста знаходиться в прямій залежності від форм спілкування, які в свою чергу, визначаються мотивами комунікації, умовами протікання мовленнєвої діяльності та взаємовідношенням комунікантів в часі та просторі. Усний діалог, усний монолог й письмовий монолог, таким чином, складають три форми моного спілкування, які втілюються в чотирьох основних видах мовленнєвої діяльності: аудіюванні, мовленні, читанні та письмі. Усний діалог та усний монолог здійснюється при мовленні і при аудіюванні комунікантів. Текст діалога і монолога як мовленнєвого повідомлення різний, так як визначається умовами протікання відповідних мовленнєвих дій.

Письмовий монолог передбачає письмо як вираження думок і читання як проникнення в зміст і задум автора. Письмовий монолог як мовленнєве повідомлення має також свою власну характеристику. Зміст і форма звукового і друкованого текста визначається тим, хто, кому й навіщо говорить чи пише.

Переробка сприймаючого на слух чи при читанні текста визначається цілевою направленністю реципієнта, його намірами задовільнити свої потреби: пізнавальні, професіональні, світоспоглядаючі, етичні, естетичні. Форми мовленнєвого спілкування знаходяться в нерозривному зв’язку з способами вираження думок (опис, повість, пояснення, аргументація), вибір яких диктується мотиваційною направленністю мовлення.

Текст – продукт мовленнєвої, творчої діяльності людини, результат напруження його духовних і фізичних сил. Текст може бути зафіксований в рукописі, в друкованому виданні, в феромагнітному і дисковому записі. Він може і не бути зафіксований в механічному записі, а будучи у звуковій формі, може лише сприйматися на слух.

Для того, хто говорить і хто пише текст є мовною формою вираження думок, для того, хто слухає і хто читає текст – мовна форма розпізнання думок. Термін текст не є єдиним. В тому ж значенні використовуються також терміни мовленнєве повідомлення, мовленнєве говоріння. В даній роботі термін мовленнєве повідомлення рівний за значенням терміну текст і використовується при висвітленні теми з точки зору психолінгвістики.

Повне уявлення про текст може бути створено в результаті вивчення процеса мовленнєвого спілкування і його складників чи компонентів.

Мовленнєве спілкування як процес представляє собою, з однієї сторони, вираження думок, а зіншої – розпізнання їх. Степінь розуміння думок при спілкуванні залежить від того, наскільки наближаються між собою ціль і результат мовленнєвої діяльності. Це, в свою чергу, залежить від взаємодії всіх компонентів моленнєвого спілкування: ситуації спілкування, відправника мовлення, отримувача мовлення, умов протікання мовленнєвої діяльності і власне мовленнєвого повідомлення.

Ситуація спілкування представляє собою сукупність предметів, явищ об’єктивної дійсності, віднасин між ними, а також відношення відправника мовлення до об’єктивної дійсності і до реципієнта, вона обумовлює цільову направленність мовленнєвого повідомлення. Ситуація спілкування діє на індивіда в даний момент, на характер його діяльності і мовленнєве повідомлення як носія інформації. Ситуація породжує мету і мотиви, які спричиняють і направляють діяльність, а також виявляють сенс дій і тему мовленнєвого повідомлення. Мета і мотиви діяльності визначають форму спілкування і конкретну мовленнєву діяльність. Наприклад, необхідність комусь за щось подякувати може бути реалізована в особистому усному спілкуанні з цією людиною в формі діалога чи в формі письмового монолога; необхідність вплинути на аудиторію в потрібному направленні потребує використання усного монолога.

Спонукання до мовлення може бути внутрішнім, яке випливає з тих чи інших суб’єктивних потреб людини, і зовнішнім, яке випливає від іншої особи. Ситуація заключає в себе протиріччя, які ліквідовуються в процесі діяльності. В такому випадку вона називається проблемною. Динамічність ситуації при діалогічному спілкуванні залежить від активності комунікантів, їх зацікавленності в спілкуванні, більшої чи меншої інформованості одного чи всіх, спільності інтересів в спільній діяльності, їх відношення один до одного і до ситуації, в якій вони беруть участь і яку майже створюють самі своїми вчинками.

Ситуація, на яку людина реагує вербальною дією, називається мовленнєвою ситуацією, хоча вона може включати іне вербальні дії. Вона виникає спонтанно чи планується на перід суб’єктом мовленнєвої діяльності. Глибоке усвідомлення ситуації покращує якість мовленнєвого повідомлення, так як в кожному повідомленні відображається взаємодія об’єктивної дійсності (дана ситуація), мислення (відображення дійсності в розуміннях і зв’язках між ними) і мови (використані мовні засоби).

Мовленнєва реакція на ситуацію потребує ділення її на більш дрібні, предметні ситуації. Кожна ситуація відображає предмети, їх властивості, відношення і зв’язки між ними, що складає її структуру, яка відображається в тому чи в іншому комунікативному типі речень. Відповідно, структура ситуації проявляється в мовній структурі (члени речення, їх взаємне розміщення, їх ієрархія і зв’язки між ними).Знаходження мовних засобів, адекватних структурі ситуації, відбувається через значення слів, словосполучень і граматичних структур.

Відправник мовлення повинний сформувати своє повідомлення так, щоб воно відповідало його меті і подіяло на реципієнта. В реалізації поставленої задачі йому допомагають життєвий досвід, загальний кругозір, знання предмета повідомлення, володіння мовою та навики і вміння продуктивного мовлення. Дуже важливе вміння мовця чи автора письмового твору адаптуватись до умов мовленнєвої діяльності, а також вміння враховувати можливості присутнього чи потенційного реципієнта розуміти його мовлення. Це обумовлює структуру повідомлення, відбір і організацію мовного матеріала, використання більшого чи меншого звернення, відповідний темп мовлення, врахування можливої зворотньої реакції.

Позитивно чи негативно можуть впливати на якість повідомлення індивідуальні особливості суб’єкта дії: його вік, тип нервової системи,