Наукове трактування поняття текст, яке представляє три форми спілкування, підводить до того, що учбові тексти мають перш за все диференціюватися за формами спілкування.

Навчати усному монологу без врахування професіональної направленності і на зразках художньої прози означає нераціонально використовувати час і сили і не враховувати користі наукових даних.

В рамках однієї форми спілкування комунанти використовують один і той текст, приводячи з ним діаметрально протилежні операції: один створює текст, інший його сприймає; в діалогічному спілкуванні мовець і слухач по черзі міняються ролями. При створенні текста ідуть від аналіза змісту повідомлення до синтезу форми для передачі змісту; при сприйнятті текста ідуть від аналіза мовної форми до синтеза зміста [5;30].

Сприйняття текста в рамках однієї форми спілкування – процес не менш активний, ніж створення цього ж тексту. Тим не менш до даного часу існують терміни – активні види мовленнєвої діяльності (мовлення, письмо) і пасивні види мовленнєвої діяльності (аудіювання, мовлення). Сприйняття текста забезпечується:

1)великою кількістю мовних операцій, зв’язаних з виділенням, впізнанні мовних елементів і формування в оперативній пам’яті відновлюючого речення;

2)зберіганням в пам’яті набора чітких образів морфем, слів, словосполучень, достатнього для функціонування даної форми спілкування;

3)зберіганням в пам’яті набора поєднаних схем – фразових стереотипів, які в процесі аудіювання чи читання наповнюються лексикою з текста.

Функціонування текста в тому чи іншому виді мовленнєвої діяльності незалежно від форми спілкування має свої особливості, які пов’язані перш за все з об’ємом і характером мовного матеріала при створені і рецепції. Вчені рахують 2000 слів, аудіювання і письмо – 3000-4000 слів; читання – 7000-8000 слів. Створюючи усний чи письмовий текст, відправник мовлення може виразити свої думки, користуючись досить обмеженим набором граматичних форм і синтаксичних структур. При сприйнятті мовлення текст може нав’язувати отримачу мовлення практично необмежений набір граматичного матеріала. Створюючи мовленнєві твори, відправник мовлення користується тією мікрофонетикою, якою він активно володіє. При сприйнятті текста він повинен налаштовуватись на сприйняття макрофонетики, яка характеризується повним набором фонем і просодичних одиниць, різноманітністю індивідуальних, територіальних і стилевих особливостей і варіативним темпом мовлення.

Пошук ефективних шляхів вироблення стереотипів мовленнєвого матеріала для продукції і рецепції текста приводить до необхідності умовного ділення матеріала на активний і пасивний, що відображає його функціональну значимість в кожному виді мовленнєвої діяльності і визначає методику оволодіння ним [15;2].

Природнє функціонування текста в кожній формі спілкування забезпечується його звуковою чи графічною презентацією (мовлення промовляється, а книги пишуть). Внаслідок цього учбові тексти, які представляють усний діалог і усний монолог, слід вводити через слуховий канал, а тексти, які представляють письмовий монолог, - через візуальний. Проте це не виключає використання інших аналізаторів для їх тренування. Це призводить до необхідності диференціації учбових текстів.

2.3.Проблема текста в системі навчання.

Проблема текста у зв’язку з навчанням іноземній мові відноситься до числа найважливіших і принципіальних, оскільки текст є основною одиницею цього навчання. Все частіше можна почути думку, що текст, а не речення є основною одиницею мовленнєвої діяльності. Тому розробка проблеми текста для навчання мовленнєвої діяльності є закономірним явищем.

Представляється корисним розглянути специфіку функціонування текста в процесі навчання іноземній мові і у зв’язку з цим специфіку текстів, назначених для такого навчання. Такий розгляд дає можливість виразити деякі пропозиції відносно використання текста в учбових цілях.

Навчаючи мовленнєвій діяльності на іноземній мові, ми, як відомо, не навчаєм навчаючого принципіально новій для нього діяльності. Не є новими також і ті дії, які учень в процесі навчання здійснює з текстом. Ці дії діляться на дві групи – дії, пов’язані з його сприйняттям.

Створення і сприйняття текстів – один із видів мовленнєвої діяльності, власне кажучи, мовлення з використанням графічних знаків. “Письмова мовленнєва діяльність, як і мовленнєва діяльність взагалі, є лише система мовленнєвих діяльностей, які входять в якусь діяльність – повністю теоретичну, інтелектуальну чи частково практичну”[7;20]. Як і всякий продукт мовленнєвої діяльності, текст створюється і сприймається чомусь(мотив) і для чогось(ціль). Мотиваційно-цільовий аспект існування текста, як правило, виходить за рамки власне мовленнєвої діяльності.

Велика кількість невдач в існуюючій практиці навчання розуміння англійського тексту, а також в навчанні письмовому і усному викладанні (переказі) тексту на рідній та англійській мовах пояснюються обмеженністю традиційної граматики, яка не дозволяє вийти за рамки окремого речення й зосереджує на роль мовних одиниць в побудові окремого висловлювання, не враховуючи при цьому їхньої текстуальної перспективи в утворенні смислових відрізків великого об’єму й цілого тексту.

В якості одного з головних конституючих ознак тексту виступає зв’язок. Ми виходим з того, що текстовий зв’язок оснований, головним чином, на семантичному повторі. Методична типологія міжфразових зв’язків перш за все повинна враховувати два основних типи повторів: 1) формально-смислові, які лежать в основі експліцитних зв’язків; 2) смислові, які складають базу імпліцитних зв’язків.

В середині першого з вказаних типів в методичних цілях необхідно розрізнити: субституцію (Andru – he; the house - it); синоніми-замісники (craftsman - artisan); алоніми (America – New world); контекстні синоніми (Newton - scientist); антонімічні повтори (junior - senior); дескриптивний повтор (Darwin – author of the origin of Species); перифрастичний повтор (to steal – to dip one’s hands into); референціальний анафоричний повтор (This problem was considered in the previous chapter); референціальний катафоричний повтор (to disassemble the