б) свідомі зусилля членів суспільства (учених, письменни-ків, політиків, відомих носіїв мови);

в) мовна політика держави.

До суб'єктивних належать:

а) художньо-естетичні погляди носіїв мови;

б) антинормалізаторські, нігілістичні погляди, манкуртство.

ОРФОЕПІЧНІ НОРМИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ

Орфоепічні норми - це норми вимови. Літературній ви-мові притаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі і діалозі, у мовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому.

Основні правила української вимови такі:

1. Усі голосні звуки української мови під наголосом вимов-ляються чітко: [ве'ч'ір], [го'лос], [ти'хо].

2. Повнозвучно і ясно (відповідно до написання) вимовля-ються [а], [у], [і] в різних позиціях: [грама'т^ка], [в'і'с'т'і], [кучугу'ра].

3. Українській літературній мові не властиве "акання", як і для більшості українських говорів. Наприклад, у словах дорого, болото, молоко звук о в усіх складах однаковий. Під наголосом він тільки довший від ненаголошених, напр.: [до'ро-го], [боло'то], [молоко'].

4. Ненаголошений [е] наближається певною мірою до [и]. Голосний [и] в ненаголошених позиціях має вимову, наближе-ну до [е]: [cеило'], [ве'леитеинь]. Ненаголошені [е] та [и] у вимові часто зовсім не розрізняються. (Але: виразно ви-мовляються вони у таких випадках: а) коли виступають закін-ченнями іменників, прикметників, дієслів тощо, напр.: [са'ни], [по'ле], [шиеро'ке], [пиеса'ти]; б) коли [е] та [и] виступають сполучними звуками у складних словах: п'ятиріччя, полезахисний; в) на початку слів іншомовного походження: [етало'н].

5. Збереження дзвінкості - одна з характерних ознак мови. Тому оглушення приголосних для української мови не характерне. Звичайно, усе залежить від темпу мовлення. Якщо темп повільний, то всі слова вимовляються чітко, а якщо пришвидшений, швидкий, то дзвінкі приголосні всередині слова або вкінці ледь помітно оглушуються, напр.: [ка'зка], [с'ад], [моро'з], [бли'з'ко], [зга'дка]. Повне оглушення спостерігається лише у словах: нігті [н'іхт'і], кігті [к'іхт'і], легко [ле'х ко].

6. Губні приголосні [б], [п], [в], [м], [ф] вимовляються твердо майже в усіх випадках: [го'луб], [степ], [с'ім].

7. Твердо вимовляються в українській мові і шиплячі приголосні [ж], [ч], [ш], [дж]: [чеика'ти], [шо'стиj], [бджола'], [же'реиб], а в позиції перед [і] вони напівпом'якшуються: [ж'і'нка], [ш'і'с'т'], [ч'і'л'ниj].

8. Приголосний [р] вимовляється послідовно твердо в кінці складів і слів: [коса'р], [г'ірки'j]; якщо після [р] стоять і, я, ю, є, ь, то [р] вимовляється м'яко: [рґа'сно], [рґідки'j], [трґох].

9. Два однакових приголосних звуки на межі префікса і кореня або кореня і суфікса вимовляються як один довгий звук: віддячити [в’ідґ:а'чиети], туманний [тума'н:иj].

10. Українській мові характерне явище уподібнення звуків, яке відбувається у таких групах приголосних:

а) [с] + [ш], [з] + [ш] = [ш:], [жш]: принісши [приен’і'ш:и], зшити [сши'ти] - [ш:и'ти], привізши [приев’і'жши].

б) групи [ш] + [сґ], [ж] + [сґ], [ч] + [сґ] змінюються на : [с’:], [з’сґ], [ц’сґ ]: радишся [ра'диесґ:а], зважся [зва'з’сґа].

11. Буквосполучення ст, нт перед суфіксами -ськ, -ств і перед ц у давальному і місцевому відмінках однини іменників жіночого роду спрощуються у вимові: аспірантський [асп’іра'н’сґкий], студентство [студе'нство], артистці [арти'с’цґі].

Окремо слід зупинитися на звукові [ґ]. В українській мові цей звук вимовляється у невеликій частині звуконаслідуваль-них слів та у запозиченнях з інших мов. Це слова: ґава, ґазда, ґанок, ґвалтівник, ґелґотати, ґедзатися, ґедзь, геґзаметр, ґе-лґати, ґиґнути, ґирлиґа, ґлей, ґніт, ґоґоль-моґоль, ґрати (тюрем-ні), ґречний, джиґун, дзиґлик, ґудзик, ґуля, аґрус.

Словник-довідник слів з літерою ґ уклав Михайло Паноч-ко (Львів: Кальварія, 1999). Однак незважаючи на значну кіль-кість опрацьованої автором літератури, домінує і суб'єктивний підхід до укладання словника.

Найкращим прикладом для вживання букви ґ може служи-ти Правописний словник Г.Голоскевича, перевиданий Науко-вим товариством ім.Т.Шевченка у Львові 1994 року.

Правильне уживання звука - найменшої одиниці мовлення - важ-ливий елемент у досягненні мелодійності мови. Які б доцільні та вишукані слова не були дібрані, однак неграмотно вимовлений звук зіпсує всі намагання висловитися влучно.

Милозвучності й виразності фрази сприяють засоби краси мовлення. Один з найважливіших фонетичних засобів - це спрощення в групах приголосних.

Спрощення у групах приголосних

Звукосполучення (-ждн-, -здн-, -стн-, -лнц-, -рдц-, -стл-, -сткл- тощо) значно ускладнює вимову, тому такі нагромадження звуків зазнали спрощення. Наприклад: проїзд - проїзний (а не проїздний), потиск - по-тиснути (а не потискнути), щастя - щасливий (а не щастливий), тиждень - тижневий (а не тиждневий), сердечний - серце (а не сердце). Як бачимо, спрощення в українській мові, на відміну від російської, закріплено й орфографічно, адже російською пишеться сердце, проездной тощо.

Однак у словах студентство, студентський, шістнадцять під час вимови т випадає, а на письмі спрощення не відбувається.

А в словах пестливий, хвастливий, кістлявий, форпостний, контрас-тний, компостний тощо т зберігається як під час вимови, так і на письмі.

Українською

щасливий

пісний

скло

чесний

проїзний

совісний

радісний

Але: туристський

президентський

парламентський

депутатський

Чергування голосних

Наголошені звуки вимовляються чітко, а отже, у написанні труднощів не викликають, проте ненаголошені голосні е, и, о, у такої виразності в звучанні не мають і, щоб не помилитися під час уживання ш, потрібно змінити слово так, щоб невиразний звук став наголоше-ним: селом - села, перлинка - перли, стилістичний - стилі - стилі'стика, крутобережжя – круто.

При словозміні о, е у відкритих складах чергуються з і у закритих: міст - моста (і мосту), стіл - стола (столу), похід - походу, зріст - зрос-ту, сіл - села, ніс - нести, беріг - берегти, але: місток - містка, місточок - місточка, слідець - слідця, вітерець - вітерця (бо зменш. - пестлива форма) тощо, але: дрівця - дровець (і дрівець), слівце - словечко.

Чергування