Цікавим комунікативним явищем є риторична адресатність, коли адресант використовує "ти"- номінацію для возвеличення особи адресата (з якою у реальній дійсності спілкування неможливе), підкреслюючи її високу роль, значний внесок у національно-культурну чи суспільну сферу життя (1, 2), напр.: 1) Шевченко, соловію! хто сріберного твого голосочку раз чув, ци може той жабиного крікоту дожидати? (Юрій Федькович до К.Горбаля, лист № 5). Речення супроводжується високою тональністю (1), що переходить у нейтральну (2). Вибір звертання здійснюється на користь "ви" - номінації для відображення пошани до адресата і збереження нерівності між учасниками спілкування, напр.: 2) Отже і ти, Бруте! Ви мовчите і Ви - завжди акуратний, коректний і т.д. (Микола Хвильовий до А.Любченка, січень 1928р.).

Спосіб "ти"-номінації, репрезентуючи пресупозиції несиметричної ситуації, відображає взаємини по лінії від нижчестоящого до вищестоящого за віковим критерієм, який є постійною ознакою поділу мовців на соціальні групи за віком.

Звертання на "ти" по лінії молодший/старший, дитина/дорослий до осіб, вищих за статусною позицією, зокрема, по лінії - до батька й матері, за спостереженням І.Коровицького, є результатом впливу глибоких процесів, що відбулися в Україні: "Зміна соціального, родинного, культурного життя мусить відбитися й у мові. Якщо життя вільного, досить добре матеріально забезпеченого хлібороба, створило сприятливий ґрунт для патріархизації й аристократизації селянина, то пролетаризація села викликала протилежні процеси. А головне - з поваленням родини беззмістовною й смішною стає мн. шани. Отож - у змінному світогляді й психіці українського селянина причина вмирання мн. шани" [7, 21-22].

Звертання на ти до матері означає для дитини молодшого віку визнання її прав, виконання нею обов'язків на рівні з дорослими, скорочення соціально-психологічної дистанції між нею і матір'ю, для дорослих дітей - спосіб відображення довірливого духовного спілкування, напр.: Не оплакуй моїх фотокарток, мамо... все ж це щастя мати таку долю, як у мене (В.Стус до матері, 1981р.); Ти, мамо, тримайся і не треба плакати - така вже моя доля (а вона зовсім не така зла, як Тобі здається) (В.Стус до матері і сестри, 9 лютого 1981р.); Однак прости, я, може, тільки гірш розстрою тебе такою мовою, прости мені; тільки вір, що я не з опалу обіцяю вернутись додому по першому твоєму листу, я думала про се, ще як ти виїздила від нас, і звонила про се твердо. А тепер, коли ти написала мені про своє здоров'я, то я буду увесь час турбуватись за тебе (Леся Українка до О.П.Косач (матері), 27 грудня 1893р.). Зауважимо, що використання Лесею Українкою "ти"-номінації у звертанні до матері, батька фіксується у листах, датованих кінцем ХІХ поч. ХХ ст., "що пояснюється, мабуть, родинними традиціями і тим, що дана форма була здебільшого вживаною в сім'ях інтелігенції" [3, 376].

За спостереженнями, спонукальні конструкції вживає частіше старший за віком, той, хто має право давати молодшому поради (1) або просити (2) виконати певну послугу, напр..: (1) Дорога сестро, Таню! ...Далі: закінчивши технікум, не закінчуй на тому свого навчання. Вступай (бодай заочно чи вечірньо) до інституту. І - вчись зробити своє життя змістовним і цікавим (В.Стус до матері й сестри, 4 березня 1984р.); (2) 2) Gigliotio! Коли маєш час, зайди в редакцію "Мира божьего" (Разъезжая, 7) і справся, чи отримали там мою статтю про МКонопніцьку, послану ще в початку декабря (Леся Українка до О.П.Косач (сестри), 29 січня 1903р.).

Комбінаторне вживання займенників у звертанні містить обмеження, природа яких має статусно-оцінний характер [6, 226]. Для виразного мовлення автор речення обдумано використовує стилістичні засоби інверсії на позначення в адресатові основної статусної ознаки - молодший за віком. Інверсія займенникового іменника "ти" концентрує у звертанні максимум думки і почуття автора [1, 182], напр..: Цілую тебе міцно і обіймаю, моє ти мале та велике (Леся Українка до О.П.Косач (сестри), 28 лютого 1898р.).

Фамільярна тональність спілкування на ти між мовцями створюється у середині соціальних груп, об'єднаних професійною сферою. Їх взаємодія ґрунтується "на спільній платформі", тобто на професійних знаннях, досвіді, стилі життя, виконанні професійних обов'язків. Автор висловлення використовує кілька засобів для позначення особи, напр.: ...Тоді в останній верстці ти зможеш доглянути, як все зроблено. Дуже тебе прошу! Бо скоро, мабуть, ці речі не будуть перевидаватися, а тому за всяку ціну треба, щоб у цьому збірнику ці повісті виглядали достойно. Та ти ж, голубе, редактор, так що це ти мусиш вимагати від мене... Ну, так я зробив! (П.Панч до О.І.Копиленка, 16 травня 1952р.). Висловлення характеризує адресата як власника соціальної ролі з висхідним вектором. Вибір відправником мовлення "ти"-номінації детермінований неофіційними обставинами, в яких відбувається спілкування, та ознакою адресата: молодший за віком, близькою психологічною дистанцією у міжособистісних взаєминах. Закладене адресантом кепкування у звертанні голубе підкреслює його намір вплинути на адресата та нагадати йому про виконання очікуваної від нього рольової поведінки, професійних обов'язків.

Серед комплексу умов успішної комунікації визначальним критерієм вибору "ти"-номінації залишаються