ситуації неофіційного спілкування. Неформальні обставини сприяють спілкуванню на рівних не тільки в сімейній, професійній, але й у соціально-культурній, соціально-побутовій сферах діяльності адресантів [12, 125]. Звертання на "ти" до адресата використовується у соціальних взаєминах: рівний/рівному на соціальній і персональній дистанціях для повідомлення, передачі інформації, спонукання до потенційної/непотенційної дії та вирішення певних комунікативних і приватних завдань. Крім того, персональна дистанція між знайомими, друзями, колегами по роботі допомагає висловити різне ставлення до адресата: симпатії/антипатії, поваги/зневаги. Однак, справжньої рівності у взаєминах немає: адресант не завжди впевнений у тому, що партнер по спілкуванню адекватно ставиться до нього [12, 127], напр.: 1) Батьку мій рідний, порай мені, як синові, що мені робить? Чи оставаться до якої пори чи їхать до Вас. 2) Я тоді просив вас вида, і як ви його просили, то я його ще й не бачив. Коли побачите, що мені треба вернуться до вас, то, будьте ласкаві, пришліть ще на два місяця; а коли мені не треба вертаться в Академію, хоч мені й дуже хочеться, то пришліть, батьку мій, безсрочний атестат на імя Григорія Степановича (Т.Шевченко до В.І.Григоровича, 28 грудня 1843р.). Використані адресантом мовні засоби покликані спонукати адресата до виконання потенційної, бажаної для адресанта дії, переключення з "ти"- номінації на "ви"-номінацію віддзеркалює повагу до адресата.
Постійна незмінна ознака адресата - належність до статі, що ділить адресантів на дві соціогрупи жінок і чоловіків, істотно впливає на спілкування. Дослідження мовознавців і психологів закцентовані на тому, що вибір мовних засобів звертання залежить від психофізіологічних особливостей та ґендерних стереотипів адресантів.
Реалізація ґендерних, соціостатевих ознак експлікуються у мовних одиницях при звертанні на "ти" за допомогою різних засобів:
предикативного прикметника, що зберігає окремі вияви категорії роду й числа [4, 125], плюс аналітична синтаксична дієслівна морфема-зв'язка дієслова бути у наказовому способі, напр..: 1) Будь ласкав, коли ще який екземпляр заважається, пришли мені і її через пана Бобринського, - я тобі за ту прислугу вдячен буду (Я.Головацький до І.М.Вагилевича, 6 грудня 1845р.); 2) Будь, Зіночко, здорова і щаслива (І.Світличний до З.Ґеник-Березовської, 5 лютого 1969р.); 3) Будь здоровенька і щасливенька, пересилаю Тобі 1000 поцілунків, щиро зичлива подруга Сальомія (С.Крушельницька до М.Грушевської); 4) Прощай, мій друже милий! Бувай здоровий! (Марко Вовчок до О.В.Марковича, 1/13 вересня 1857р.);
займенником ти у кличному відмінку + власна назва, напр..: 5) А що Ти, золотенька Зіночко, робиш? Чи хоч працюється Тобі? (І.Світличний до Геник-Березовської, 5 лютого 1969р.);
дієслівними формами 2-ої особи однини + формами субстантивованих частин мови та займенником у давальному відмінку, напр..: 6) Пиши дорога, що знаєш і що Тобі любо! (С.Крушельницька до М.Грушевської).
У звертанні чоловіка-адресанта до жінки-адресата чисте значення апеляції розмивається за допомогою введення демінутивності сем, що характеризують адресата мовлення як представника жіночої статі (2, 5). Оцінний зміст речення виявляє ситуацію симпатії мовця до жінки-адресата у взаєминах на близькій дистанції й супроводжується використанням етикетної атрибутики - "Ти"- номінації).
Спілкування між жінками-адресантами (3, 6) характеризується емотивністю, високою емоційністю та етикетністю. Авторизовані звертання наповнені модусами, що ґрунтуються на оцінних переживаннях, відчуттях, емоціях, тобто на емоційному ставленні до адресата, що дозволяється при психологічній близькості учасників спілкування у рольовій поведінці пръятельки чи подруги.
Отже, модуси найменування осіб "ти"-номінація відображає широкий спектр семантичних варіантів позначення адресата при звертанні до однієї особи. В умовах нормативного спілкування вираження семантичних ознак особи виступає як компонент соціального взаєморозуміння. "Ти"- номінація є одним із способів віддзеркалення статусного значення у семантиці модусів найменувань, соціального характеру мови і містить інформацію про статусну позицію мовців, суб'єктивне ставлення адресанта до адресата. Національна специфіка граматичного вираження предметної частини змісту апеляції модусів найменування осіб ,,ти"-номінація в українській мові виявляється у спеціалізованих грамемах - формі кличного відмінка. Вибір мовних засобів позначення особи адресата ,,ти"-номінацією зумовлений екстралінгвістичними чинниками: неофіційністю ситуації спілкування, соціально-психологічними, релевантними ознаками адресата, соціально- комунікативною ситуацією, соціальними та соціально-ситуативними ролями адресантів, традиціями, що склалися в українському суспільстві.
Список використаних джерел
Агафонова А. Авторизовані звертання у мові творів Т.Г.Шевченка // Шевченко і Поділля: Зб. наук. пр. за мат. другої Всеукр. наук. конф. - Кам'янець-Подільський, 1999. - С. 181184.
Арутюнова Н. Фактор адресата // Изв. АН СССР - Сер. лит-ры и яз. - 1981. - Т.40. - №4. - С. 356-367.
Богдан С. Мовний етикет українців: традиції і сучасність. - К.: Рідна мова, 1998. - 475 с.
Вихованець І. Нариси з функціонального синтаксису української мови. - К.: Наук. думка, 1992. - 224 с.
Вихованець І., Городенська К. Теоретична морфологія української мови. - К.: Пульсари, 2004. - 400 с.
Карасик В. Язык социального статуса. Социолингвистический аспект. Прагмалингвисти- ческий аспект. Лингвосемантический аспект. - М.: Гнозис, 2002. - 333 с.
Коровицький І. Множина шани в українській мові // Рідна мова. - 1936. - Ч.1. - С. 17-24.
Лингвистический энциклопедический словарь (Под ред. В.Н. Ярцева). - М.: Науч. изд- ство "Большая Росс. энцикл". - 2002. - 972 с.
Огієнко І. Складня української мови. 1. Словосполучення // Рідна мова. - 1938. - Ч.5. - С. 193-208.
Падучева Е. Высказывание и его соотнесённость с действительностью (референциальные аспекты семантики местоимений). - М.: Наука, 1985. - 261с.
Плющ М. Референційні аспекти