УДК 821.161.2-1.091

Тімофєєв A.B.

Кам 'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка

ПАРАДИГМА БЛАКИТНОГО КОЛЬОРУ ТА ЙОГО ЗНАЧЕНЬ У ПОЕТИЧНІЙ СТРУКТУРІ

НЕОКЛАСИКІВ

У статті автор намагається повернути в активний читацький та науковий обіг масив літературних явищ, які до цього були «білими плямами» в українській науці про літературу, заповнити прогалини в цілісному літературному процесі, ввести здобутки української літератури в широкий контекст розвитку світової літератури і на цьому тлі виявити специфічні національні риси.

Ключові слова: неокласицизм, метафорика, символізм, символіка кольору, блакитний, синій, золотий.

Максим Рильський серед неокласиків, мабуть, був найбільше позначений божим даром, творив насамперед інтуїтивно-чуттєво, тому його поезії, порівняно з творами інших представників «грона п'ятірного», характеризуються найбільшою образністю, спонтанністю, яскравістю, ірраціоналізмом. М.Зеров, П.Филипович, М.Драй-Хмара, як гідні представники неокласики, були значно стриманішими, інтелектуальнішими у своїх поетичних рядках, долучаючи до їх творення велику долю «розумових» зусиль, на чому постійно наголошують дослідники, інколи навіть невиправдано гіпертрофуючи цю властивість їхньої лірики. Особливо це стосується М.Зерова й П.Филипо- вича: «Тяжіння до мистецтва рівноваги (чіткого співвідношення раціонального й емоціонального чинників) визначало й характер лірики Зерова: її об'єктивованість, усунення з тексту ліричного "Я" та оповідальну інтонацію» [2, с. 110]; «... Филиповичу бракувало пристрасті, глибшої емоційності, як того вимагав символізм. "Життя й природу сприймає Филипович більше інтелектом, ніж серцем, - пише М.Неврлий, - у згоді з його мудрим і врівноваженим підходом до життя домінує в його поезії статичний настрій". Филипович не міг лишатися на позиціях чистого символізму, бо цьому суперечила природа його таланту. .ліричний стан душі раптово підкоряється "холоду ума поверяющего".» [2, с. 127]; «У його (М.Зерова. - А.Т.) поезії немає жодних надмірностей. Іноді поет надто книжний, академічний.» [3, с. 16]; «Саме Зеров. поклав початок української поезії з культом розуму. Сьогодні таку поезію ми називаємо інтелектуальною» [4, с. 78] та ін.

М.Зеров, інші поети-неокласики продовжують традицію символічного наповнення парадигми блакитного кольору в українській літературі початку ХХ століття, що не пройшло повз увагу дослідників. Так, В.Саєнко за індексом кольору, розробленим С.Соловйовим, установила частотність вживання барв у поетичних творах М.Драй- Хмари, серед яких «кольорами-фаворитами» стали золотий (з відтінками жовтого) - 3,4% і синій (з відтінками голубого, блакитного) - 3,2%, за якими з великим відставанням іде білий колір - 2,3% [3, с. 92].

Орієнтація неокласиків на точність, конкретну чуттєвість, предметність образів призводить до того, що у ліричних творах М.Зерова й П.Филиповича серед відповідної парадигми кольорів явно домінує «конкретніший», через свою повсякденність і звичність менш метафорично навантажений синій колір, а голубий і особливо блакитний, мабуть, через певну семантику абстрактності, зустрічаються значно рідше, хоча від цього набувають ще більшої символічності.

Що стосується М.Драй-Хмари, то вплив символізму на його творчість досить відчутний. Буває, науковці навіть ставлять під сумнів належність цього поета до неокласиків, вважаючи його дуже яскравим символістом: «Інколи під неокласиками розуміли тільки трьох: М.Зерова, М.Рильського та П.Филиповича» [1, с. 165]. І, як наслідок, «абстрактно-символічна» блакить у поетичних рядках М.Драй-Хмари зустрічається значно частіше, ніж у Зерова чи Филиповича.

В.Саєнко, аналізуючи «семантику й символіку кольору» (назва підрозділу) в «художній планеті Михайла Драй- Хмари» (назва розділу), найпоширенішою барвою, поряд із золотою, виділила синю (блакитну, голубу). Але от що прикметно: дослідниця досить детально характеризує символіку червоного, білого кольорів, навіть зеленого, стосовно якого вона сама зауважує, що частотність його вживання є дуже мізерною і, відповідно, найменшою серед інших барв - 0,05%. А от щодо золотого і синього, то вона, цілком зрозуміло і слушно, веде мову про поєднання цих кольорів у творах М.Драй-Хмари. Але тільки про поєднання, про самостійне ж символічне навантаження кожної з цих барв у творчості поета В.Саєнко ніякої інформації не подає, хоча синій (як і золотий чи жовтий) у драй- хмариних творах досить часто зустрічається без поєднання з, відповідно, жовтою чи блакитною барвами.

Одночасно мусимо констатувати, що межа між простим епітетом і метафоричним наповненням колоративів (і не тільки) у поетів-неокласиків дуже умовна. Додаткові метафорично-символічні смисли особливо стають помітними у так званих перехідних випадках, коли колоративи ще не зовсім втрачають значення прямого кольоропозначення, але їх поєднання з об'єктами не є звичними для повсякденного слововживання. Дуже часто у таких випадках можна полемізувати про те, чи є такі словосполучення відтворенням об'єктивізованого сприйняття дійсності або вони є відтворенням суб'єктивного, метафоризованого сприйняття цієї дійсності: «Прозорим фіолетом/ Закам'янілі хвилі дальніх гір.»; «.І від багать синіє фіміам»; «.До Швабських гір, до голубих Антіл. »; «... Там зноситься Ітаки синій дим?»; «Чи ж так синів цей степовий простір .»; «Синіє в темних вулицях весна»; «Все спить, все спить під синьою імлою, / І в синій темряві. несуть жінки.» (М.Зеров) [5, с. 22, 22, 25, 26, 27, 32, 46, 47, 65] і багато інших подібних прикладів; «Тільки ночі чорні та сині.»; «Бачу блакитні плями / - Неба дешевий крам»; «І тільки зірок проміння / Пробилось на синій шлях .»; «... Як вечір високий і синій / В безмежності креше зірки»; «Повінь синітиме у вікні»; «І височінь горіла темно-синя.»; «Самотну смугу стеле у блакиті.»; «Блакитним небом і мене укрий.» (П.Филипович) [6, с.