УДК 811. 161.2-3.09

Ндсмінчук І.А.

СТИЛЬОВА СПЕЦИФІКА ПРОЗИ МАРІЇ МАТІОС: ДО ПРОБЛЕМИ ЄДНОСТІ ФОРМАЛЬНИХ ТА ЗМІСТОВИХ ЧИННИКІВ

У статті на матеріалі роману "... Майже ніколи не навпаки" Марії Матіос розглядається проблема формозмістової єдності художнього твору. Використано дедуктивний та індуктивний методи дослідження, що дає змогу увиразнити напрям мистецьких пошуків письменниці у контексті сучасної прози. Звертається увага на зміщений хронотоп, а також на "багатоярусну" композицію твору. Роман аналізується у системі всієї творчості Марії Матіос, внаслідок чого окреслюється широке і складне виражальне поле роману "... Майже ніколи не навпаки".

Ключові слова: формозміст, дедукція, індукція, хронотоп, жанровий синтез, жанрова модифікація, композиція, жанр, психологізм, новела, роман.

Проблема формозмістової єдності окремого твору і художнього доробку письменника в цілому є однією із найважливіших у літературознавчій науці про авторський стиль. Ця проблема знайшла своє теоретичне обґрунтування у цілій низці праць, опертих як на традиційні, так і новітні філологічні методи дослідження. "Єдність форми і змісту, - пише Б. Іванюк, - специфічність якої виявляє себе у стилі, пронизує весь твір і є його визначальною властивістю, яка забезпечує йому певну самодостатню цілісність" [5, 600] Ю. Лотман, засновник Тартуської школи структуралістів- семіотиків, розмірковує над цілісністю літературного твору, виходячи зі співвідношення таких понять, як ідея і структура: "Неможливо осягнути ідею, відірвану від авторської системи моделювання світу, від структури твору. Ідея не міститься в якихось, навіть вдало дібраних цитатах, а виражається у всій художній структурі. Ідея в структурі - завжди модель, бо вона відтворює образ дійсності. Поза структурою ідея немислима" [6, 10]. Досліджуючи формально-змістові ознаки прози І. Франка, М. Ткачук уводить такий літературознавчий термін, як "матриця жанру", розуміючи під ним не лише модель жанру, а і його смисл. "Матриця жанру, - пише він, - це глибинна змістова структура, своєрідний код для узагальнень про сам жанр твору. Вона проявляється і на рівні сюжетобудування, композиції, системи образів, і на рівні змісту, і на рівні поетики" [10, 9]. До безпосередніх чинників індивідуального стилю А. Ткаченко зараховує такі формальні проявники художнього змісту, як "сюжет, композиція, художня мова на всіх її рівнях" [9, 31]. М. Ільницький наголошує на тому, що художній твір необхідно розглядати не лише в його формально-змістовій самоцінності, а й у системі усієї творчості митця. На цій основі спробуємо осмислити художню прозу М. Матіос, виходячи з таких системно-структурних рівнів цілісного твору, як жанр, пафос, психологізм, хронотоп, наратив, образність.

Прозовий доробок Марії Матіос становить на сьогодні біля тридцяти творів різних жанрово- видових форм. Її новели, оповідання, повісті, романи, трилогії, триптихи тощо - це не проста сукупність книг прози, це цілісна система, що має спільні як проблемно-тематичні, так і жанрово- наративні настанови. Високий рівень генологічної свідомості письменниці засвідчує наявність жанровизначальних заголовків чи підзаголовків у переважній більшості її творів, наприклад: "Балада про власні поминки", "Балада про коня", "Гуцульські бувалиці", "Реквієм", "Бульварний роман", "Детектор: повість-мелодрама", ".Майже ніколи не навпаки: сімейна сага в новелах", "Містер і місіс Ю-ко в країні укрів: гомеричний роман-симфонія", "Солодка Даруся: драма на три життя", "Щоденник страченої: психологічна розвідка" тощо. При тому варто зазначити, що авторка не завжди вкладає у терміни лише генологічний зміст. "Драма на три життя", "сімейна сага в новелах", "гомеричний роман-симфонія" - це не лише авторська інтерпретація власне жанру, це ще й вираження художньої концепції, стильової домінанти, натяк на смислові потенції тексту. На класичну форму новели, повісті, роману письменниця накладає відбиток власної індивідуальності.

Роман в новелах віддавна досить популярний в Україні, наприклад, "Вершники" Ю. Яновського, "Тронка" О. Гончара, "Дім на горі" Вал. Шевчука, "Подвійний Леон" Ю. Іздрика, "Вовча зоря" Є. Пашковського. З цього погляду форма роману М. Матіос - не суцільне новаторство, але поєднати новелу з сагою, ще, здається, не пробував ніхто. До того ж, кожна з трьох новел, що входять до роману, досить-таки велика за обсягом - від сорока до сімдесяти сторінок. Що ж дає підстави письменниці називати такі об'ємні твори новелами? "Новела, - пише І. Безпечний, - твір, в основі якого лежить незвичайна подія з життя окремої людини. Новеліст уникає докладних побутових історико-етнографічних зарисувань; героя він показує не в громадсько-політичній, а в моральній суті. В розвитку сюжету обов'язково настає несподіваний поворот, що веде до розв'язки" [3, 256]. В аналізованому романі наявні усі засадничі для творів новелістичної природи ознаки, а саме: незвичайність подій, несподіваність сюжетних поворотів, концентрованість дії, посилена увага до душевного переживання героя. Зовнішній і внутрішній світи роману розкриваються завдяки синтезу жанрів.

Жанрова автокваліфікація в даному творі при всій її метафоричності не є надуманою, чи принагідною, випадковою. Адже домінантні епічні засади саги, серед яких переплетення історико- соціального та інтимно-родинного аспектів, "фаталізм родової долі, історичний та побутовий реалізм, простота та об'єктивність оповіді" [8] засвоєні письменницею зі знанням справи і з особливою вишуканістю втілені на різних рівнях художнього тексту. Аналогії до роману Марії Матіос можна віднайти у вітчизняному контексті. Критика веде сьогодні мову про появу в українському літературному просторі останніх десятиліть такого різновиду прозопису, як сага. Це "житомирська сага" Валерія Шевчука, "полісько-глобалістична сага" Євгена Пашковського,