У своїх байках, коротких мініатюрах, побудованих, як у драматичних творах, на протиставленні й зіткненні характерів, добра і зла, Гребінка досяг простоти й легкості стилю, влучності характеристики персонажів, завдяки чому його твори стали явищем в українській літературі того часу.

Він першим в українській літературі створив класичні зразки цього жанру [7, 7]. Байки Є.Гребінки невеличкі за обсягом, мають чітку, логічно завершену композицію, написані чистою літературною мовою з багатим використанням народнопоетичних засобів: На ставі пишно Лебедь плив, / А Гуси сірії край його поринали. / "Хіба оцей біляк вас з глузду звів? - / Один гусак загомонів. - / Чого ви, братця, так баньки повитріщали? [7, 81]; Ось Сонечко зійшло, і світить нам, і гріє, /1 божий мир, як маківка, цвіте [7, 84]; Ось тиждень як не був, дивлюсь - кат його ма!/ На Вишеньці гостей нема. / Чого лишень вони літати перестали? / Як розібрав, бодай і не казать! [7, 84].

Найвищого свого розвитку у ХІХ ст. байка досягла у творчості Л.Глібова, яка стала новим етапом у розвитку української байки. Він творчо продовжив традиції тисячолітнього розвитку цього жанру, зберіг його внутрішні якості, зумів майстерно, з тонким відчуттям міри наповнити свої твори глибинним національним змістом [15, 55].

На відміну від своїх попередників-байкарів, які не цуралися русизмів, Л.Глібов собі такого не дозволяв. Тому-то його можна назвати одним з нормалізаторів української літературної мови [12, 237].

107 байок Глібова дають широку панораму національного буття українського народу у ХІХ ст. Алегоричні персонажі носять звичні українцям імена, завжди діють як українці, мислять по- українському, що виявляється в характерному мовленні, де органічно переплелися побутовий та фольклорно-поетичний струмені з їхньою колоритною лексикою, фразеологічно-паремійними висловами. Мова байок Глібова - один з найчистіших усно-побутових пластів української літературної мови. Вона ввібрала в себе неповторні перлини повсякденного мовлення селянства українського Лівобережжя. Це неоціненне багатство, яке характеризує національний менталітет українців [15, 56].

Сила впливу, переконливість і дійовість кращих байок Л.Глібова визначаються їх високою художньою досконалістю і безкомпромісною правдою життя. Вони є відображенням народної мудрості, народного ставлення до певних явищ і конкретних вчинків. Тому і художні засоби байкар добирав у народній скарбниці - піснях, прислів'ях, приказках. Байкові образи не порушували народної символіки, і це сприяло дохідливості і забезпечувало простоту алегорій.

Для байок Л.Глібова характерна, зокрема, насиченість народними прислів'ями і приказками: "Оце ж то теє: на, небоже, / Те, що мені негоже" [3, 29]; "...Раденька, / Як кажуть, що дурненька !.." [3, 35]; "Рука, як кажуть,руку миє" [3, 37]; "А сам, сердешний, слізоньки ковтає: / Є каяття, та вороття немає"; "Не плюй в колодязь: пригодиться / Води напиться" [3, 38]; "А все-таки катюзі, / Як кажуть, буде по заслузі" [3, 50]; "Як не мудруй, а правди ніде діти" [3, 50]; "Як не піймав, то й не кажи, що злодій" [3, 56]; "Раденьке, що дурненьке!" [3, 63]; "Там хороше, де нас нема" [3, 77]; "Нехай не забувають люде, / Що дурень всюди дурнем буде" [3, 121]; "Ні, наші козаки ще з розуму не спали, / Щоб Вовка од біди сховали! /1 так-таки ти сам себе вини: / Що, братику, посіяв, те й пожни!" [3, 25]; "На сей раз приказка здалась: / Що декому, мовляти, можна, - другим зась" [3, 26] та ін.

Крім того, байкар створив нині загальновідомі афоризми, які з успіхом використовуються як у художніх творах, публіцистиці, так і в усному народному мовленні: Хто винен з них, хто нісудить не нам, / Та тільки хура й досі там [3,27]. / На світі вже давно ведеться, / Що нижчий перед вищим гнеться, / А більший меншого кусає та ще й б'є - / Затим що сила є... [3,47]. Додамо ще й такі: Той спить, хто щастя має! [3, 29]; Одна гаразд, друга ще гірше... [3, 34] та ін.

Фразеологічні одиниці оживляють авторську мову, надаючи їй яскравості, образності: Такі і в світі жаби є, / Прощайте, ніде правди діти; / А по мені - найлучче жити, / Як милосердний бог дає [3, 33]; Пішла! / Бач, теревені розпустила! / Тікай, поки ще ціла!.. [3, 39]; Так он біда: куди він не поткнеться, - / Усяк от реготу береться за живіт [3, 43]; Не знає бідний суд, де діться, / Усіх циганський піт пройма, / А ділові ладу нема... [3, 42]; Далеко десь, серед чужих країв, / Пан на всю губу жив, / У розкоші, як пану подобає... [3, 61] та ін.

Демократичність байок Є.Гребінки і Л.Глібова, їхню блискучу мову, яскравість образів, відточеність вірша підкреслював і корифей української байки ХХ століття Микита Годованець, називаючи авторів "великими майстрами баєчного жанру" [6,16].

ХХ - початок ХХІ ст. представлені творчістю байкарів С.Пилипенка, В.Ярошенка, В.Пронози, М.Годованця, П.Сліпчука, В.Іванова, Г.Брежньова, А.Косматенка, М.Бережного, П.Глазового, П.Ключини, П.Красюка, І.Сварника, В.Нечитайла та