УДК 811.161.2'42:821.161.2.Т 17.08

Марчук Л.М.

МОВНІ ЗАСОБИ СТВОРЕННЯ ПОРТРЕТА В ЖІНОЧІЙ ПРОЗІ ГАЛИНИ ТАРАСЮК

У статті описуємо систему мовних засобів створення портрета в прозі Г. Тарасюк. Розмежовуємо поняття "портрет" і "мовний портрет" та ілюструємо текстотвірну функцію портретних характеристик героїв новел. Визначаємо найхарактерніші мовні засоби, що створюють соціальний портрет героїв.

Ключові слова: мовний портрет, портрет, повтор, дистантна когезія, інформативність, модальність.

Портрет персонажа є центральним елементом усієї зображальної системи художніх образів, який розглядають у сучасній лінгвістиці при дослідженні художнього тексту через детальний аналіз лінгвістичних засобів та у зв'язку з теорією мовної комунікації такі мовознавці, як А.Бевзенко, Н.Бойко, М.Братусь, Л.Голоюх, Ю.Карпенко та ін. Підґрунтя для лінгвістичного аналізу художніх текстів заклали видатні науковці О.Потебня, Л.Булаховський та ін. О.Потебня вважав, що естетико-стилістичний аналіз художніх текстів є першим щаблем загального дослідження літературної мови [4]

Термін "образ" у філософії трактують як "...результат відображення об'єкта у свідомості людини" [8, 446]. Образ це одночасно і уявлення про обличчя, істоту, і сприйняття через інший предмет, результат безпосереднього відображення світу в нашій свідомості з метою яскравішої характеристики предмета, що викликав зацікавлення. Образ з позиції літературознавства - це загальне уявлення письменника та читача про героя чи події, емоційний вплив на читача засобами мистецтва. Образна уява про світ, героя або факт, суміщене бачення двох світів, асоціація, зіставлення двох подібних реалій - психологічний аспект бачення проблеми. Здатність мовних засобів створювати і нести в собі образ - це мовний аспект проблеми.

Образи жінок і чоловіків представлені в мові неоднаково. Мова часто відбиває світ з "чоловічої" позиції, і жінка часто залишається невидимою у мові. А коли жінка стає видимою, це робиться лише для того, щоб підкреслити її залежність від чоловіка й другорядний статус. Саме це явище намагається змінити у своїх творах Галина Тарасюк, яка у збірці новел, написаних упродовж 19992006 років, відсвічує життя українського суспільства на межі тисячоліть, сповнене драматизму і водночас оптимізму. Власний стиль авторка називає абсурдним реалізмом. М. Якубовська зазначає: ".у творах Галини Тарасюк життя кожної людини піднесено до рівня високого узагальнення, у гармонії світу виколисується людська доля." [див.: 7, 409]. Майже в усіх новелах головна героїня жінка, через сприйняття якої світу письменниця без прикрас фіксує сучасну добу.

Авторка створює портретний ланцюжок головних героїв, спочатку перелічуючи зовнішні властивості і риси персонажів, а далі повторюючи окремі моменти зовнішності, що цементує портретну єдність. Портрет [франц. portrait] - у лінгвістичному творі зображення зовнішнього вигляду людини, що є одним із засобів типізації образу [3, 367-368]. Засобами мови персонажів Галина Тарасюк передає основні риси епохи, описує чоловіків очима жінки, головної героїні текстів. Наприклад, у новелі "Я живу з монстром" авторка знайомить з головним героєм через його портретний опис: "Він спить,розвалившись у кріслі тлустим, обм'яклим тілом, звісивши на груди голомозу голову. З кутика перекошеного рота тоненькою цівкою стікає слина". Так сприймає головного героя жінка, яка реалістично та з іронією споглядає на чоловіка: "Я сиджу в кріслі навпроти, дивлюсь на нього і думаю, що старість - розплата за наше попереднє життя. На старість кожен має те, що заслужив. Ось і ми заслужили те, що маємо. Він - крісло на коліщатках і цівку слини з перекошеного рота. Я - довгождану радість сидіти навпроти, дивитися на нього, слухати його і мовчати".

У портретному ланцюжкові головного героя Г.Тарасюк повторює найважливіші, з авторського погляду, риси, які сприяють створенню яскравого, індивідуалізованого образу. Майже кожен абзац містить наступні характеристики: "Він плямкає і щось буркотить"; "Він спить. Ноги незугарно розкарячені, слина тече з перекошеного рота"; "Він ворушиться, пролуплює очі і кричить страшним своїм начальницьким голосом. єдиним. що зосталося від нього колишнього"; "Ширінкарозстібнута, лице перекошене, з рота тече слина". Такий повтор подібних зовнішніх рис, який називаємо дистантною когезією і який є засобом реалізації текстотвірної функції портрета персонажа, забезпечує внутрішньотекстовий зв'язок розрізнених елементів портретного ланцюжка. Авторка не називає імені героя, проте портрет його відповідає значенню слова "монстр", задекларованого в назві новели: "1. Виродок, потвора. 2. Про людину, що вирізняється своїми негативними рисами" [6, 539].

Засобами реалізації дистантної когезії є насамперед лексичний повтор. Наприклад, опис головного героя новели "Ерцґерцоґ їде" та кожен наступний абзац тексту розпочато майже з ідентичних фраз: "Чоловік поселився в будинку навпроти"; "Чоловік повертався додому пізно"; "Чоловік часто повертався додому опівночі"; "Чоловік дивився телевізор і пив шампанське". Використовує автор і прийом контрасту, який, на думку М. Риффатера, як основний елемент художньої структури у своєму складі має два опозиційних елементи, основані на їхній передбачуваності/непередбачуваності [5, 69].

Такий прийом використано як для порівняльного опису чоловіків та жінок, так і для порівняльного опису справжнього і можливого в одному героєві. У одній із новел для контрастного опису жінки вжито антоніми "людина - скотина", "газдиня - наймичка", "жінка шлюбна - помийниця", для зовнішності чоловіків прийом порівняння: "Приступав ближче і з висоти свого зросту поблажливо розглядав пласке і голе тім'ячко цього невдахи". У іншій порівнюється чоловік та жінка, найсильніше порівняння за допомогою імен: "Адам і Єва", або віку: "Жінці знову стало чогось жаль, а чого? Може, себе,