Л.А.Булаховський твердив, що мовні портрети окремих письменників, їхня індивідуально- художня манера письма вплітаються у мовний контекст усієї епохи. На його думку ".вирішальна роль у створенні художнього образу зокрема і того ідейно-образного цілого, яким є художній твір, належить мові" [див.: 1, 38].

Мовні портрети героїв новел Г.Тарасюк цілком відповідають такому розумінню терміна "мовний портрет".

Для характеристики певних ареальних ознак авторка вживає у мовленні персонажів діалектизми (як лексичні, так і фонетичні): "Йййой! А під тими кептаря-ями... Пане Мірчо, дорогесенький, чого лиш не було під тими кептарями!.. Ви ж, маю надію, ще, слава Йсу, при пам'єті і теж можете собі дещо доброго згадати."; "Правда, май трохі старші, але то не псує вражіння: сорочки, цятками вишиті, блищат, аж очі вбірає!" (розмова старих гуцулів у корчмі); коломийки: "Було село Василеве, а в нім - Василихи, Не зосталось ані ляльки, тілько - торба лиха..."

Для характеристики образу журналістки-феміністки Галина Тарасюк вкладає в уста жінки: 1) сленґові елементи: "Ой, ці гламури!" (гламури - кокетування гламурних дівчат); "Ти теж не витримуєш і вивалюєшся з облупленого кабінету у кишку" (кишка - коридор); "О сюрпрайз!" (сюрпрайз - сюрприз); 2) терміни: "розбуркує в душі приспані інстинкти і принишклі єресі"; "Шуркова ментальність емансипувала тебе, точніше, щоб не здуріти від неї, ти створила "Жіночу асоціацію", з таких, як сама, незадоволених чоловічою інфантильною безвідповідальністю перед родом, народом і державою", "однодумки думали про одне і теж - чоловіків, але дуже по-різному, хоч і однаково примітивно і зовсім не у форматі Тендерних стосунків"; 3) трансформовані фразеологізми, які тут же тлумачить: "Отож, бай-бай, любі колеги, залишаю вам на Боже ваше шампанське, і - з Богом, Парасю, доки люди трапляються, тобто біжу додому, де мене чекають мої голодні діти-студенти і, слава Богу, жодного фенімізованого чоловіка"; "Але ти принципово не хочеш метати ані каміння. ані бісер у свою опонентку, тобто дискутувати і псувати собі нерви перед таким святом"; "Воно від роботи, - шукаєш зрозумілі народно-пісенні порівняння, - тікає, як воша від дусту"; "Намрізні Хімки невіруючі непотрібні, нам треба тих, хто свято вірить у святу ідею фемінізму"; "шерше урод" (шукайте чоловіка, на відміну від шершеляфам - шукайте жінку).

Мовлення міністра, колишнього партійного чиновника, наповнене брутальними словами лайки: "Лакизи! Ганебники! За власну шкуру так труситесь, що боїтесь начальству поперек слово сказати"; номенклатурними словами: "розподіл за принципом партійності", які створюють певний контраст у мовному портреті героя.

Отже, образ будь-якого персонажа автор створює такими мовними засобами: словами, фразеологічними одиницями, розгорнутими порівняннями, тропами, синтаксичними зворотами.

Цікавою знахідкою Г.Тарасюк є сірий колір та опис його значення в житті героїні новели "День скаженої парасольки". Сірий, який займає серединну точку між білим і чорним, передає християнський символ фізичної смерті та духовного безсмертя. У Біблії сірий - колір попелу, покаяння та скорботи. Передає сум, тривогу, відсутність енергії, егоїзм, занурення в себе, холодність, потребу усамітнення.

Отже, колір виступає психологічним феноменом, джерелом емоційних переживань. Одночасно колір може мати комунікативне завдання - передання градаційної функції. Кольороназви тісно пов'язані із соціальною та етнічною традицією. Можливість "наділення" кольором об'єкта, кольорова картина світу існують у межах певної мовної спільноти і можуть бути зрозумілі лише в процесах категорійного членування, прийнятого у певному соціумі.

Кольороназва антропоцентрична та аксіологічна за своєю природою, оскільки це завжди оцінка об'єкта з погляду кольору, який надзвичайно багатий відтінками.

Так, колір можна використовувати для характеристики характеру людини, рис її обличчя: темна душа, яскрава людина, зелений юнак тощо. Очі в людини - це головний елемент, у них живе думка та віддзеркалена душа. Світлі очі мають ледь помітну різницю та відповідають лексемам сірі, голубі, сині. Проте в українській мові, на відміну від російської, де сині та голубі очі знаходяться в одному синонімічному ряду, ці два кольори можуть перебувати в антонімічних відношеннях. Колір очей може бути етнолінгвістичною характеристикою - ми переносимо на нього конотації рідної мови та визначаємо колір через мовні стереотипи, що домінують у нашій свідомості.

За допомогою кольору автор може змалювати зміну пори дня, зміну емоційного настрою, обстановки тощо.

Сірий колір домінує в зазначеній новелі, й розпочинає її авторка з перефразування відомих слів М. Коцюбинського: "Йшли дощі. Холодні, осінні, як у Коцюбинського. І на душі в ЄвдокіїМихайлівни було так само сумно ...". Настрій головної героїні описано знову ж із використанням сірого кольору: "Хотілося плакати... Від сірого монотонного осіннього дощу (хоч на вулиці лиш середина жовтня), від всього життя її сірого (третій місяць в поліклініці не виплачували зарплату), від холоду (через борги у квартири і державні установи досі не дали тепло), від епідемії грипу, що вже тиждень як почалася (і вже тиждень вона мотається по викликах), і від голоду (діти вже не могли дивитися на макарони і смажені баклажани), від Славчика (що за дитина - знов щось накоїв), і від того, що треба було пертися в школу пішки в таку даль, ще й під гору..."